У настоятеля Свято-Вознесенського монастиря - 250 дітей. І що з того, що лише троє з них - рідні. Запаси співчуття в серці священика з села Банчени, що на Буковині, невичерпні. А тому любить усіх дітей однаково - і рідних за кров'ю, і названих, яких у батька Михайла - 29, і 218 діточок, що перебувають під його опікою.

Утім сам батько Михайло зізнається, що улюбленці в нього все ж є: серце особливо щемить, коли бачить дітей, обділених здоров'ям. З цього, майже фізичного, страждання, коли бачить хвору дитину, колись усе й почалося: 1992 року в чернівецькому будинку маляти отець Михайло помітив недужого на ДЦП Іванка, дізнався, що ніхто не хоче всиновляти хлопчика, й умовив дружину забрати дитину.

Від тоді сім'я Михайла Жара постійно зростає. Священник часто забирає з дитячих будинків тих, кого доля образила особливо, - безруких, сліпих, з тяжкими ураженнями нервової системи. А торік оформив опіку над 50 ВІЛ-інфікованими дітлахами.

Два роки тому отця Михайла нагородили званням «Героя України». Втім він про це говорити не любить і вважає, що сам ніколи б не впорався.

- Найчуйніші люди в Україні, з їхньою допомогою і діток ростимо, - каже він.

Справді, завдяки добрим людям 2002 року в селі побудували справжнє дитяче містечко. Це добрі люди зі всієї країни присилають буковинським малюкам дарунки. Щодня допомагають ростити, виховувати й лікувати дітей. Ось тільки весь цей світ добра все одно - як планети коло сонця - обертається довкола серця отця Михайла. Серця, в якому вистачить любові для всіх хворих і кинутих дітей.