Який ти ще маленький, друже, а скільки тобі вже довелося пережити…

Що ви знаєте про дітей-сиріт? Чи задумувались колись, яке ж у них життя? Яким буде їхнє майбутнє?
Автор: Ярина Поніжай, gurt.org.ua Опубликовано: 22 сентября 2014, 13:30 1323

Фото: www.nsk.aif.ru

Що ви знаєте про дітей-сиріт? Чи задумувались колись, яке ж у них життя? Яким буде їхнє майбутнє? Хочу поділитися тим, що знаю і що продовжую пізнавати. Бо, направду, що більше я дізнаюсь, то голосніше мені хочеться кричати про це.

Одного вечора, повертаючись з роботи додому, я проходила центром міста. Раптом побачила дівчину, яка сиділа під будинком, збоку собачка, а в руках папірець “Подайте на їжу сироті”. Спочатку я пройшла мимо, але через декілька метрів зупинилась. “Вона ж моя ровесниця” – промайнула думка. Я повернулася. Присіла, щоб дивитися дівчині у вічі і запитала:

– Ти зі Львова?

– Так

– З якого інтернату?

– … Я вже не вчуся, – опустила очі вниз.

– Гаразд, а де навчалася?

– В Червонограді

– В якому інтернаті?

– В простому

– Як звати директора інтернату? (я знайома із директором червоноградського інтернату).

дівчина мовчала, очима вивчала ямку на тротуарі.

– Як звати директора того інтернату, в якому ти вчилася?

– Не пам’ятаю…

Витримую паузу. Придивляюся уважніше. Неохайна, брудна молода дівчина. Не старша 20-23-х років.

– Для чого ти тут?, – знову витримую паузу, – Глянь, в тебе ж є руки і ноги, подивись яка ти гарна! Невже ти хочеш все життя отак сидіти? В тебе ж є можливість піти на роботу, глянь скільки кав’ярень нових відкривається, офіціантів шукають. Ти зможеш гарно вдягтись, причесати волосся і почувати себе людиною. Ти ж молода дівчина! У тебе стільки всього попереду!

Поки говорю, люди, дратуючись, що я закриваю собою скарбничку, підходять, кидають гроші, і з полегшенням на душі біжать далі у справах.

Киває головою, наче погоджується зі мною. Мовчимо.

– Твоє життя в твоїх руках. Щасти, – залишаю її наодинці з думками.

Іду. Про що ж вона думає зараз? Прокручую в голові можливі варіанти: 1. “А й правда! Я спробую жити краще!” (проте розумію, що цей варіант малоймовірний, бо я, на жаль, за 5 хвилин не можу змінити того світогляду, який сформувався у людині за 20 з гаком років). 2. “Та пішла ти! Я тут більше “заробляю”, ніж ти в своєму офісі. Я ж сирота! Мене повинні шкодувати і допомагати!” 3. “Що ти знаєш про моє життя? Мене змушують, бо інакше …”

Більше після того я її там не бачила. І десь в глибині душі жевріла надія, що таки мої слова дійшли до її голови. Минув місяць, і вчора побачила те дівча вже біля ТЦ “Магнус”. Люди й надалі кудись спішили і мимохідь кидали гроші сироті. Моє серце розривалось. А що ті люди знають про сиріт?

“Мамо, де ти?”

Немовля, яке щойно народилось, мріє відчути ніжний материнський дотик, воно хоче бути з тією людиною, серцебиття якої заспокоюватиме, чий голос лікуватиме рани. Але від нього відмовляються. Із пологового будинку дитину перевозять у лікарню, де вона перебуває перший місяць, майже самотня. Приходять медсестри, які годують, перевдягають і кладуть у ліжечко. Щодня інші люди. У цей період життя у немовляти формується емоційна прив’язаність до конкретної людини. Проте у даному випадку це неможливо, адже всі ті люди лише виконують свою роботу, по графіку.

“Для кого я живу?”

І от лише дитя починає звикати до тих, хто навколо нього, його передають у «Дім дитини», де маля перебуватиме до досягнення трьох рочків. І знову аналогічна ситуація. Немає кому порадіти із перших слів і перших кроків, ніхто не пригорне до себе, коли болить, не співатиме колискових. Бо таких, як це дитя, тут багато, часу вистачає лише на задоволення основних фізіологічних потреб. А як же любов? А як же увага та турбота, якої вони так спраглі?

“Хто ці люди для мене? Чому я тут?”

Тут за дитину вирішують усе: коли іти в туалет, коли їсти, коли пити, коли спати і коли прокидатись. Унаслідок такого графіку життя, дитина перестає прислухатись до власного тіла, у неї формується залежність, адже її потреби не є важливими, і це її власні проблеми, якщо вона не хоче в туалет о 12:00 годині дня, чи хоче їсти о 16.00 а не в 18:00.

“Що таке незалежність? Мені страшно”.

Після трьох років дитина-сирота потрапляє у дитячий будинок або інтернат. Який ти ще маленький, друже, а скільки тобі вже довелося пережити… Тут ти ростеш, дорослішаєш, живеш у системі. Тебе зневажають, із тебе знущаються інші діти або навіть вчителі. Ти не виявляєш ініціативи, бо життя на дає тобі шансу зробити це. Та й навіщо? Немає нікого, хто б вірив у тебе, твої сили та можливості. Немає рідної людини, до якої можна пригорнутися у важку чи радісну хвилину, яка похвалить навіть за маленьке звершення.

Дитина не може сформувати своєї ідентичності, оскільки весь час живе у колективі. Нічого індивідуального – одяг, рушник, зубна щітка, такі, як у всіх, загальна спальня, єдиний графік тощо.

“Хто я? Для чого я живу? Я нікому не потрібен. Не можна нікому довіряти”.

З роками ти вже почуваєшся тут як вдома. Знайомі обличчя, звичний графік, усе стабільно. Система. Цікаво, а як живуть там? За межами?

І ось уже не дитина, а майже доросла людина, випускник. Скільки всього вже у твоєму життєвому багажі? Скільки людей повз тебе пройшло? Як багато всього ти недоотримав – любові, ніжності, близької людини, навичок для нормального життя…

До вас приїздили багато благодійників та спонсорів, привозили іграшки, цукерки, плазмові телевізори і…. і їхали геть зі спокійною совістю, бо «допомогли» дітям-сиротам. Що ти відчував, коли у руки давали черговий пакет із подарунками, обов’язково фіксуючи це на фотоапарат для звітності. Чи знає компанія-спонсор, людина-доброчинець про те, чого тобі насправді бракує? Чи здогадуються, що тобі невідомо, що за воду з крана треба платити, що поняття не маєш, як користуватись газовою плитою? Чи задумувалися вони про те, що буде з тобою після випуску з інтернату, коли підеш у широкий світ, де стільки всього тобі чужого й невідомого? Що свою одноразову виплату після випуску з інтернату ти спустиш на дорогий телефон, а житимеш на хлібі і воді?

Чи уявляють вони, що через декілька років привозитимуть ті ж подарунки, в той же ж інтернат вже твоїм дітям? Бо ти не мав (не мала) правильної моделі сім’ї, ти не знаєш, що секс призводить до вагітності, і що діти – це відповідальність. Бо ти віддашся першому хлопцеві, який скаже, що ти гарна, адже раніше ніхто ніколи нічого подібного тобі не казав…

Ти сирота. Добрі люди, самі не усвідомлюючи цього, виплекали в тобі споживацтво, комплекс жертви. Тому не розумієш, навіщо працювати, якщо можна сісти в центрі міста і поставити перед собою картонку з надписом “Подайте сироті”. Тобі ж всі винні, бо допомагали усі 16 років, і тепер мусять… “Мусять!” – думаєш ти. Але, на жаль, так не буде. Бо твої очі вже не такі зворушливі, а дитяча посмішка на фотографіях зі свята Миколая вже не викличе співчуття у спонсорів…

Якби ж ті добрі люди знали як правильно тобі допомогти… Якби

Якщо кожен з нас допоможе хоч одній такій дитині не занапастити своє життя, світ стане кращим.

Прийдіть до сироти, станьте їй другом, навчіть чого вмієте самі – готувати їсти, писати резюме, оплачувати комунальні послуги, подавати документи на вступ до навчального закладу… Здається елементарні речі, правда? Ви, мабуть, не здогадувались, що ці діти так багато всього не вміють і не знають. Підставте своє плече у скрутну хвилину, покажіть що вірите в неї. ДАЙТЕ ВУДКУ, А НЕ ГОТОВУ РИБУ!

Я не знаю, чому в житті складається так, як складається. Чому така ж дівчина, як і я, з такими ж потенціалом і душею, носить долю сироти, а я ні. Я не знаю, чому це моє життя, а це її. Не в наших силах це знати. Але в наших силах допомогти вибратися з бруду тим, хто в ньому потопає…

P.S.Якщо ви хочете знати більше про життя дітей-сиріт, читайте книгу про спогади життя в інтернаті, яку написав мій товариш. Завантажити її можна тут

P.P.S.Якщо хочете допомогти дитині-сироті не занапастити своє життя - пишіть на мій емейл yaryna.pon@gmail.com.

з любові до дітей, Ярина Поніжай


Данная статья принадлежит к категориям:
       Выпускники детских домов и интернатов  Публикации с других источников  

Фонд "Счастливый ребенок" - эффективная помощь наиболее нуждающимся детям Запорожской области

Мы тщательно проверяем просьбы, защищаем жертвователей от мошенничества и даем возможность эффективно помогать наиболее нуждающимся.

Им нужна наша помощь:


Владислав Краснокутский

Нарушение обмена веществ, токсическая энцефалопатия


Чалых Денис

Муковисцидоз (кистозный фиброз) смешанная форма


Горбонос Валерия

Муковисцидоз (кистозный фиброз), тяжелое течение


Сирота Данил

саркома левого бедра


Тигран Давыдов

Эпендимома головного мозга


В 2020 вы помогли на сумму 3 687 019 гривен

Расходы фонда в 2020

101 больным детям: 1 686 816 грн.
Мед. оборудование: 115 975 грн.
Детдомам для инвалидов: 350 305 грн.
Детcкому экоселу: 179 053 грн.
Сиротам и малообеспеченным: 79 544 грн.
Помощь взрослым "Хелпус": 215 025 грн.
Служебные расходы: 325 172 грн.
Всего расходов: 3 056 855 грн.

Всего с 2007 оказано помощи на сумму 73 916 249  гривен


Дитині потрібна родина: Мілана Б.


Ребенку нужна семья: Игорь О.


Діти знайшли родину: Макар 2008 р.н., Владислава 2013 р.н., Микола 2014 р.н.