Вы можете ознакомиться с условиями конкурса «Ключи от семейного счастья-3». Ждем ваших материалов до 1-го мая 2017-го года!

Все истории приемных семей можно прочитать здесь

Лікує турбота

– 22 доньок і шість синів, а ще мої діти та Зінині від перших шлюбів, – із гордістю розповідає про свою велику родину ювіляр Петро Бондар.

Спільних не мають, проте за 18 років подарували справжній сімейний затишок, батьківські тепло й любов майже трьом десяткам дітей, які з різних причин залишилися без опіки рідних батьків. Кожного обирали серцем, часто заочно, лише дізнавшись про неймовірно важкі випробування, які випали на тендітні дитячі плечі.

– Бувало, почую історію дитини й наче щось у душі промайне, починаю дізнаватися, шукати. Не вагаючись, забирала й тих, які взагалі нікому не були потрібні, – каже Зінаїда Дмитрівна.

Є в Бондарів діти з фізичними, психічними вадами, з діагнозом ДЦП, але після того, як вони знайшли чуйних батьків, із роками стан здоров’я кожного значно поліпшився. Хтось уперше заговорив, хтось навчився допомагати по господарству, самостійно ходити й навіть танцювати. Також Петро та Зінаїда разом побороли онкологічне захворювання крові в однієї з доньок. І нині лише згадують про важкі безсонні ночі в обласній дитячій лікарні, а також здивування медиків, які дізналися про гарні показники аналізів дівчинки, яку до цього вважали безнадійно хворою.

– Усі хочуть здорових дітей, але мало хто замислюється, що турботою, теплом, ласкою можна «вилікувати» навіть найскладніші діагнози,– говорить Зінаїда Бондар.

Подарунок долі

Нині в родині виховують 14 дітей. Найменшій донечці нещодавно виповнився рік, найстаршій – 22. Решта вихованців, а також рідні донька та сини, подорослішали, створили власні родини й тепер приїжджають до батьків у вихідні та на свята. Привозять на гостини й онуків. Їх у подружжя Бондарів – 16! У приватний будинок на Сквирщині родина перебралася кілька років тому з Білої Церкви, тому що дуже хотіли, аби діти змалечку звикали до праці. Утім, працюють тут лише ті, хто досяг повноліття. Молодші, здебільшого, лише спостерігають і посильно допомагають у чималому господарстві Бондарів: великий город, сім корів, сотні курей і гусей. Діти, усі як один, у майбутньому мріють опанувати професії, як у мами з татом: зоотехніка та водія-тракториста. А от присвятити життя вихованню такої великої родини готові лише молодші, старші вбачають у цьому покликанні чималі труднощі, найважчим з яких вважають – людське ставлення.

– У 11-12 років дуже хотіла бути, як мама, згодом зрозуміла, що це дуже важко. Особливо боляче, коли люди ображають, називають шарлатанами, які живуть за «дитячі гроші». Але ми знаємо, що це не так. Не уявляю, що б зі мною було, якби не мама й тато, – говорить 18-річна Настя.

– Навіть згадувати не хочу про інтернат, – приєднується до розмови 9-річна Ельза. – Це справді подарунок долі, що в мене тепер є справжня родина.

Не зважаючи на різні характери, вік і стать, у мами Зіни й тата Петра немає улюбленців, розповідають діти, а любові, тепла й уваги вистачає на всіх. За провини батьки довго образи не тримають, та й карають лише символічно.

– Не вмію на них довго ображатися, – говорить Петро Степанович. – Поставлю, буває, когось у куток, але вже за 10-15 хвилин кажу: «Добре, виходь! Ти вже свою провину спокутував».

«Запалити» талант

Багато уваги батьки приділяють розвитку талантів дітей. Дівчата та хлопці навчаються музичному та театральному мистецтву, танцям. Чого встигли навчитися, продемонстрували під час концерту, присвяченому потрійному родинному святу: сольно та колективом виконували різні музичні твори на бандурах, танцювали, грали сценки з різних театральних постановок. Є серед юних артистів і переможці, дипломанти різних фестивалів і конкурсів.

Відпочиває дружня родина також разом: і на природу виїжджають, і на екскурсії. Улітку їздять відпочивати на Одещину, де знайшли затишне мальовниче місце, що полюбилося всім. Також за різними соціальними програмами вихованці Бондарів відпочивають в Італії та Іспанії.

На допомогу від держави в родині не нарікають. Кажуть, що й районна, і обласна влади завжди охоче йдуть назустріч у вирішенні будь-яких проблем.

Як не дивно, але в родині не уникають розмов про рідних батьків дітей. Більше того, Зінаїда Дмитрівна та Петро Степанович не перешкоджають спілкуванню дівчат і хлопців із ними.

– Буває, самі відвозимо, аби вони побачилися, поговорили, – розповідає Зінаїда Бондар. – І до нас запрошуємо, якщо ті мають бажання приїхати.

Проте такі випадки швидше виняток, аніж правило. У більшості дітей біологічних батьків уже давно немає серед живих, або їм зовсім байдуже те, як складається доля їхньої доньки чи сина.

– Мама ніколи не цікавилася тим, що з нами. Знаємо, що рік тому її не стало, – розповідають сестри, 23-річна Люда та 24-річна Віка. – Більшу частину життя в нас була інша мама – Зіна.

Під час святкування батькам за покликанням Зінаїді Дмитрівні та Петру Степановичу старші й менші діти присвячували вірші, пісні, танці. І не втомлювалися дякувати за те, що подарували їм найцінніше – родину.

– Ви в мене – найрідніші, – не приховуючи сліз, говорить перша вихованка подружжя, а тепер вже мама чотирьох дітей, 35-річна Маргарита. Саме з неї, тоді ще маленької дівчинки з родини, яка потерпала від злиденного життя, задовго до офіційного відкриття дитячого будинку сімейного типу, Зінаїда та Петро Бондарі розпочали свою шляхетну справу. І нині лише тішаться, що зуміли зробити щасливими долі вже 28-ми дітей.

– Далі, як Бог дасть, але думаю, що 3-4 ще точно заберемо і, як кажуть, поставимо на ноги, – ділиться планами на майбутнє Петро Бондар.

Очільник області Володимир Шандра, вітаючи родину з потрійним святом, зазначив, що вражений особливим талантом батьків любити дітей. Зачитав він також і вітання від прем’єр-міністра України Арсенія Яценюка та вручив подарунки від Київської облдержадміністрації.

– Ви зігріваєте дітей своєю любов’ю, даруєте їм майбутнє, прищеплюєте найкращі людські якості. Ви вселяєте в дитячі серця радість, оптимізм, упевненість у собі, віру в життя й країну. Хочу вам подякувати за це, адже виховати 28 дітей – це складно, а особливо в такий непростий період, як нині, – сказав Володимир Шандра.