Детские дома и интернаты Запорожья

Світлана Якімеліна: “Ми легалізували півтисячі дітей”

У нашому суспільстві все менше людей, байдужих до сиріт. Ідеал усиновлення для закарпатців — білошкіра мила дівчинка віком до року

Author:Лариса ПОДОЛЯК, http://www.mukachevo.net/Published:2008-01-25 00-00-00Viewed, times:4072





Світлана Якімеліна: “Ми легалізували півтисячі дітей”


У нашому суспільстві все менше людей, байдужих до сиріт. Ідеал усиновлення для закарпатців — білошкіра мила дівчинка віком до року. Хоча загалом наша область чи не найбільш благополучна щодо дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Якщо в Україні їх нині понад 102 тисячі і це більше 1 відсотка від усіх дітей, то в нашому регіоні – 1660, що становить пів-відсотка.Мама – прочерк, тато – прочерк.


Такі записи були у свідоцтвах про народження деяких дітей. А у багатьох взагалі не було документів. За словами начальника служби у справах дітей Закарпатської ОДА Світлани Якімеліної, ця проблема різко проявилася півтора року тому, коли повноваження щодо встановлення опіки, піклування та усиновлення були передані від відділів освіти Міносвіти окремому відомству – службі у справах дітей Міністерства у справах сім‘ї, молоді та спорту. У тому, що особові справи велися не надто ретельно, винні були, вважає Світлана Степанівна, можливо, не стільки конкретні особи, а швидше загальнодержавне ставлення до цієї проблеми.



Отож насамперед служба у справах дітей взялася впорядковувати документи дітей. Виявилось, що багато з них значаться сиротами, але документів, які це підтверджують, немає. За законодавством такими підтвердженнями для сиріт є смертні листи батьків чи одного з них, а на другого — довідка з РАКСу, що, наприклад, відомості про батька записані зі слів матері.



До нової служби перейшли й 98 вихованців дитячих будинків сімейного типу (ДБСТ), з яких близько 70% не мали відповідного статусу. Довелося його встановлювати, хоча часто для цього треба було знайти батьків, які працювали і жили в інших країнах. Багатьох подавали до суду і викликали на засідання через газету «Урядовий кур’єр». Стосовно окремих батьків необхідно було мати документи, які б підтверджували, що батьки у розшуку, засуджені чи перебувають на довготривалому лікуванні. Адже тільки при наявності зазначених документів дитина отримує статус позбавленої батьківського піклування і лише на час відсутності батьків.



Друга частина дітей отримувала пільги, живучи, наприклад, з бабусею, яка була опікуном, хоча батьків не позбавляли батьківських прав. Чимало було випадків, розповідає Світлана Якімеліна, коли люди скаржилися на роботу служби, особливо бабусі: “Ой, поки вам не передали повноваження — ми отримували допомогу, а тепер не дають”. А ситуації, бували, наприклад, такі: донька вдруге вийшла заміж і жила на сусідній вулиці, а матері залишила свою дитину, на яку й виплачувалися опікунські. Але ж фактично дитина мала маму (а можливо, і батька) і ніхто не позбавляв їх обов’язку піклуватися про дитину і утримувати її.



З 1 січня 2006 року державою прийнято рішення про те, що діти, які перебувають у ДБСТ і прийомних сім’ях, мають право на отримання грошової допомоги, і вона суттєва — два прожиткові мінімуми для дітей відповідного віку, а також 35% з цієї суми отримують прийомні батьки чи батьки-вихователі як грошову винагороду. Але якщо дитина не має документів, які підтверджують її статус, то немає і жодних пільг: виплат, безкоштовного харчування, оздоровлення тощо. Тому службі у справах неповнолітніх довелося проробити титанічну роботу — різниця між упорядкованими особовими справами дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування з моменту передачі повноважень становить 499 справ, тобто протягом півтора року було «легалізовано» 499 дітей!



Інша проблема – часто, коли прилаштовували дітей, не звертали увагу, яке майно є у дитини, хто за цим майном закріплений. І якщо, потрапляючи в інтернат, дитина ще мала за собою, наприклад, хату батьків, то по закінченню, часто, вже не мала нічого – через недбальство чи спритність дорослих нерухомість здобувала нового власника. Нині із 1660 закарпатських дітей-сиріт чи позбавлених батьківського піклування офіційно житло закріплено за 333 дітьми, ще 656 проживають у будинках, які юридично за ними не закріплені, але ці діти не потребують житла. Проте 671 дитина помешкань не має.



Із 2007 року почалося формування загальнодержавного електронного банку даних дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. У нашій області ця справа вже практично завершена. База даних містить основні дані про дитину, у тому числі медичні, фото, перелік належного їй майна та нерухомості, інформацію про братів-сестер, останні відомості про батьків. Є в базі даних і відомості про усиновителів, опікунів, прийомних батьків та батьків-вихователів.


Треба працювати на випередження



Характеризуючи суттєві зміни в Україні щодо знедолених дітей, найчастіше вживається доволі заяложена формула: держава повернулася до цієї проблеми обличчям. Але проблем ще дуже багато.



Світлана Якімеліна ознайомилась з досвідом роботи з такими дітьми у багатьох країнах. Каже, найважливіше, що там кожним з них опікується ще й соціальний працівник, допомагає адаптуватися у суспільстві.



У наших інтернатах зараз нормальне харчування, забезпечення і там перебувають не ті діти, яких ми звикли бачити ще років 5-6 тому. Вони добре харчуються, пристойно одягнуті, зазвичай влітку відпочивають за кордоном. Проте за такої системи діти звикають, що їм мають усе забезпечити — чисту постіль, смачну їжу, навчання і дозвілля, повинні дарувати подарунки і у них виробляється споживацька психологія та враження, що їм хтось щось зобов’язаний... Опинившись же за стінами закладу, 15-16-річні випускники часто не витримують реалій самостійного життя. Відтак ми втрачаємо цих дітей, яких багато років «тягнула» держава.



Хоч якось вирішити проблему житла держава намагається створенням соціальних гуртожитків. Але для цього катастрофічно не вистачає коштів. Зокрема, цього року у Перечині планується відкрити соціальний гуртожиток, але там буде лише 20-30 місць. Перший такий заклад відкрила в Ужгороді римсько-католицька церква, проте там тільки 9 місць. Тоді як щороку лише інтернати закінчують близько 150 дітей.

Робота соціальних працівників вкрай потрібна як з тими, хто, ставши дорослими, залишається без державної опіки, так і з молоддю, сім’ями — робота на випередження, аби знедолених, покинутих дітей було якомога менше. Адже із 1660 закарпатських дітей, про яких йдеться, близько 900 мають батьків (хоч одного), але вони неналежно виконували свої обов’язки і суди позбавили їх цього права.



Суперечливе законодавство



Практика роботи служб у справах дітей виявила необхідність багатьох змін до нашого законодавства і, зокрема, закарпатці направили чимало пропозицій до Києва щодо його удосконалення. Чимало парадоксів і протиріч з іншими нормативними актами у недавній постанові Кабміну, яка стосується опіки. Наприклад, те, що опікунами не можуть бути люди, які вже були ними, а також піклувальниками, усиновителями, прийомними батьками, батьками-вихователями! Виходить, якщо людина всиновила або опікувалася дитиною, іншій дати тепло серця уже не може! Також, якщо потенційні опікуни не мали власних дітей, то повинні пройти відповідне навчання за програмою, затвердженою Міністерством у справах сім’ї, молоді та спорту. Але поки що ні програм такого навчання не розроблено, ані коштів для цього не передбачено. Обмежується і вік потенційних опікунів — це має бути людина допенсійного віку, і вона не повинна досягти цей віковий поріг, поки дитині, яку бере, не виповниться 18 років. Це автоматично відмежовує близьких людей дитини —зокрема хрещених.

За останні півтора року дуже багато було зроблено, порушена проблема у суспільстві, і байдужих, незалежно від статусу людини, нині немає, — підсумовує Світлана Якімеліна. — Але й нормативні документи повинні сприяти, аби максимально прозорою і не надто складною була процедура для тих, хто хотів би дати дитині родину.



Для довідки.Із 1660 закарпатських дітей-сиріт та позбавлених батьківського піклування 75% проживають у сім’ях опікунів та піклувальників, понад 14 відсотків, або 238 перебувають на повному державному утриманні: у будинку дитини, дитячому будинку, у школі-інтернаті, ПТУ, технікумах, вузах. Ще10,6% дітей проживають у дитячих будинках і прийомних сім’ях. На Закарпатті зараз 24 дитячі будинки сімейного типу (ДБСТ) і 21 прийомна сім‘я, в них знайшли нову родину 193 дитини, з яких семеро — з інших областей.



За 9 місяців минулого року встановлено опіку/піклування над 253 дітьми, влаштовано у ДБСТ 44 дитини, відкрито 3 ДБСТ, створено 2. За цей же час усиновлено 33 дитини, з них 25 — громадянами України, 8 — іноземцями.



Автор:Лариса ПОДОЛЯК




Данная статья принадлежит к категориям:
     Украина    Профилактика сиротства    



  Контактная информация