Детские дома и интернаты Запорожья

Щоденна Всеукраїнська газета "День": Криза на усиновлення не вплине - у свідомості українців відбулися суттєві зміни

Ще зовсім недавно на сім’ї, які всиновлювали дітей, в Україні дивилися дещо скоса. Але завдяки великій просвітницькій кампанії Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту України та багатьох громадських організацій ситуація змінилася кардинально

Author:Оксана Миколюк, www.day.kiev.uaPublished:2009-05-20 12-00-00Viewed, times:4641



Сім’ю Косинських, яка проживає у Київі, торік визнано найкращою прийомною сім’єю Оболонською району. Прийомні батьки намагаються дати дітям максимум — естетичний, музичний, інтелектуальний та фізичний розвиток. Взяли б ще одну дитину — якби була більша квартира

Ще зовсім недавно на сім’ї, які всиновлювали дітей, в Україні дивилися дещо скоса: побутувало багато стереотипів, типу «яке коріння, таке й насіння», «яблуко від яблуні недалеко падає». Але завдяки великій просвітницькій кампанії Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту України та багатьох громадських організацій, особливо торік, коли в державі було оголошено Рік національного усиновлення, ситуація змінилася кардинально. За даними соціологічного опитування «Родина для дитини», яке компанія «Іпсос» провела на замовлення Мінсім’ї, нині понад 14% українців «готові розглядати для себе можливість усиновити дитину». Якщо взяти до уваги, що нині кожна п’ята родина має проблеми із народженням малюка, то це показник ще не досить великий. З другого боку, якщо подивитися, скільки дітей всиновлювали в Україні 2005 року і скільки — у 2008-му, то можна стверджувати, що психологія людей зазнала значних позитивних зрушень.

За даними Державного департаменту з усиновлення та захисту прав дитини, 2005 року в Україні всиновили 1419 дітей (мова — про наших співвітчизників, іноземці ж усиновили 2156 дітей), а торік — 2066 (іноземці — 1587). Також тішить, що збільшилася кількість альтернативних до інтернату форм виховання дітей — прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу: з 131-го 2005 року — до 1302-х 2008-го (загалом нині в них виховуються 6,6 тисячі дітей). Фахівці з усиновлення радіють: торік в інтернатах не було сформовано перші класи, отже, шести- та семирічні діти пішли в звичайні школи, бо потрапили до сім’ї.

— Дуже складне питання, за яке ми воюємо, — принцип фінансування «гроші ходять за дитиною». Його суть у тому, що держава фінансує не заклад, у якому виховується дитина, а саму дитину. На жаль, буває так, що інтернатні заклади не хочуть віддавати дитину всиновлювачам, щоби не втратити кошти. Але бюджет має працювати на інтереси не закладу, а самої дитини, — переконана директор Державного департаменту з усиновлення та захисту прав дитини Людмила Волинець. — Крім того, усиновлення у нас прирівняно до народження дитини законодавчо, тобто гроші на дитину виплачуються такі ж, незалежно від її віку на момент усиновлення. Нині в нашому банку даних — 32 тисячі дітей, які можуть бути усиновлені. 27 тисяч з них — старші семи років. Як правило, сім’ї хочуть усиновлювати малюків, тож, переконана, нам потрібно напрацьовувати культуру усиновлення дітей старшого віку.

Ще одна позитивна тенденція — українці частіше стали всиновлювати ВІЛ-інфікованих дітей. Торік 14 хворих дітей потрапили в сім’ї, позаторік — тільки троє. Загалом в Україні 103 тисячі дітей є сиротами або соціальними сиротами, при цьому більшість із них — 71 тисяча — не мають відповідного статусу, завдяки якому закон дозволяє її усиновити (мовою закону, батьки «не позбавлені з дитиною юридичних зв’язків»). Щоправда, ці діти можуть бути прийняті у прийомну сім’ю або до будинку сімейного типу, хоча найкращий варіант, звісно, повна сім’я.

— Ми намагаємося зробити все, аби діти були наближеними до сімейних умов, але у нас все-таки не сім’я, хоча це й набагато краще за інтернат, — зазначила директор Сезенківського дитячого будинку сімейного типу Вікторія Кордун. — Поки діти у нас — їм добре, але великою проблемою є випускники, бо ці діти часто не мають де жити. Як альтернатива пропонуються соціальні гуртожитки (і то їх ще немає), але це — знову збирати все горе в одне. Знову діти з подібними долями, соціально неадаптовані, які не мають правильної моделі сім’ї, житимуть разом... Системного вирішення проблеми немає.

Саме через це керівники подібних закладів не проти усиновлення дітей-сиріт, а також — не проти оформлення над цими дітьми опікунства. До речі, опікунство фахівці називають старим і добрим механізмом влаштування долі дитини. Нині під опікою в Україні — 64 тисячі дітей. Слід зазначити, що сума виплат на таку дитину зросла удвічі й нині це два прожиткові мінімуми на дитину конкретного віку. Найчастіше опікунами стають родичі дитини, при цьому експерти наголошують, що краще, якщо це робитимуть не бабусі.

— Часто виникає проблема, коли дитина потрапляє під опіку бабусі. Виходить, що ця бабуся погано виховала власну дитину, яка відмовилася від дитини чи яку позбавили батьківських прав, і тут їй на виховання дають онука... Нині ми хочемо відійти від цієї практики, — сказала Людмила Волинець.

Вся робота з упровадження в Україні альтернативних форм виховання та пропагування усиновлення й опікунства робиться, аби реформувати інтернатні заклади України, без яких, на думку багатьох експертів, ми можемо обійтися, хоча це завдання — на десятки років (загалом нині у нас — 654 інтернати різних форм). І не тому, що інтернати — це пережитки радянської системи, а тому, що в більшості випадків вони калічать долі дітей. Досліджено, що після закінчення цих закладів 30% випускників потрапляють за грати, 30% спиваються, також серед колишніх вихованців інтернатів високий рівень самогубств.

— Україна може жити без інтернатів. Вони мають бути доти, доки в ньому матимуть потребу діти. Хай у нас буде 5% дітей, які не захочуть жити в сім’ях, — інтернати існуватимуть для них. Але в інших країнах немає таких монстрів, як у нас, — переконана Людмила Волинець.

Тому робота з усиновлення та пропагування альтернативних форм виховання продовжуватиметься 2009-го та всіх наступних років: усі виплати зберігаються, державні службовці будуть шукати кошти на рекламу й просвітницьку діяльність, оскільки, як показав досвід, необізнаність українців — чи не найбільша перешкода, аби прийняти в родину дитину чи усиновити її.

— Часто можна зустріти людей, які не знають про державну допомогу сім’ям, які всиновлюють, беруть дитину під опіку чи створюють прийомну родину чи дитячий будинок сімейного типу. Вони думають, що держава не турбується, і не знають, які виплати отримують люди, котрі виховують чужих дітей. Їм потрібна інформація, — зауважив співголова Міжнародної благодійної організації «Територія дитинства» Денис Бугай.

Є багато проблем, і їх потрібно по-різному вирішувати в різних інтернатах, в різних регіонах з різними дітьми, але, як з’ясувалося, є багато бажаючих допомогти вирішити ці проблеми. Дуже бажано, щоб ці люди частіше зустрічалися. Тому що, як, наприклад, каже головний координатор проекту detdom.info Наталія Колокольцева, за даними опитування їхнього сайту, 62% відвідувачів відповідають, що готові допомогти сиротам, але не знають як.




Данная статья принадлежит к категориям:
     О благотворительности    Украина    О сиротах    Усыновление        



  Контактная информация