Детские дома и интернаты Запорожья

«Великі кроки маленької людини» - конкурс історій прийомних сімей

Дитина в сім’ї - найбільше щастя, але не завжди ми маємо шанс на власну дитину і водночас, ми можемо подарувати сім’ю маленькій людині, що за певних обставин її втратила

Автор: Наталя та Олександр Войцеховські, www.deti.zp.ua
Опубликовано: 2014-01-15 16-00-00  Просмотров: 1988


Если Вам понравится эта история, голосуйте за нее в рамках конкурса на лучшую историю о приемной семье "Ключи от семейного счастья"



Ми, Наталя та Олександр Войцеховські, прийомні батьки з Гуляйпільського району Запорізької області. Взяти дитину з дитячого будинку завжди дуже складне рішення, нам воно також далось нелегко.

Після багатьох сімейних дискусій ми прийняли рішення, подарувати сім’ю одній маленькій людині. Так у нашій родині з’явився ще один член сім’ї. Це була маленька дівчинка, з величезними неповторними блакитними очима і гарним ім’ям Владислава. Вона відразу стала невід’ємною частиною нас.

Ми взяли її коли їй виповнилось 1 рік та 7 місяців. Зовсім крихітна. вагою близько семи кілограмів, що замало на її вік, а виглядала і взагалі десь на рік.

Влада була замкнутою особистістю, пасивно взаємодіяла з зовнішнім світом. Самостійно ходити вона не могла, а свої перші кроки зробила близько 2 років. Це була наша перша маленька перемога. Великий крок маленької людини. А скільки проблем та непорозумінь нас чекало! Але щира віра в успішне майбутнє цієї дитини не зупиняла нас ні на хвилину.

Ця дитина кожного дня дарує нам свою посмішку. Із часом в ній відкрились природня щирість та життєрадісність. Дівчинка дуже хотіла спілкування, але не могла.

У нас була велика проблема із розвитком мовлення. Від своїх однолітків дівчинка відставала приблизно на 2 роки, але це нас не зупиняло. Ми йшли до своєї мети незважаючи ні на що. І після 4 років роз’їздів по лікарням області, санаторіям та приватним спеціалістам ми зробили великий крок вперед. І лише в 5 років ми побачили перший прогрес . В клопітливій праці пройшов ще рік.

У нас і зараз є деякі проблеми, але ми не здаємося і йдемо далі. Наша Влада два рази на тиждень ходить до спеціалістів з корекції та розвитку мовлення. В дитячому садку вона відвідує спеціалізовану логопедичну групу. Ми маємо щиру віру в те, що наша дитина піде в звичайну школу та стане гарною ученицею. Для цього ми докладемо всі сили та можливості.

З Владою ми проводимо максимально багато часу, граємо в різні розвиваючі ігри, складаємо пазли, читаємо казки, вчимо абетку та елементарні математичні дії. Намагаємося всебічно її розвивати. В ній ми виховуємо поняття добра і зла, доброго та хорошого, плекаємо в ній найкращі людські чесноти та моральні принципи.

Всі конфліктні ситуації та непорозуміння ми вирішуємо бесідою, поясненням, розповіддю та обговоренням.

Кожного року ми всією сім’єю їдемо на море. Коли ми вперше повезли туди Владу, вона панічно боялась води, але зараз витягнути її з моря нелегке завдання. На морі вся сім’я набирається моральних та фізичних сил.

Ми не очікували стількох проблем, але ми щоразу знаходимо мудре рішення та не опускаємо руки, адже у Влади є бабусі, дідусі та сестра, які її обожнюють та підтримують нас у всіх наших починаннях. Також, у неї є хресні батько та мати, що дуже її люблять та допомагають нам.

Ми дуже любимо нашу маленьку дівчинку. Щодня вона дарує нам радість і щастя. За 4,5 роки ми жодного разу не пошкодували про своє рішення взяти дитину з дитячого будинку.

При вирішенні наших проблем нам допомагали служба у справах дітей райдержадміністрації та районний центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. Ми вдячні їм за допомогу та підтримку.




Данная статья принадлежит к категориям:
             М    Авторские публикации www.deti.zp.ua    Детские дома семейного типа    Усыновление    



  Контактная информация