Детские дома и интернаты Запорожья

«Разом і в радості і в смутку» - конкурс історій прийомних сімей

Якщо хтось вважає, що збирати документи – клопітке заняття, то я цього навіть не помітила. Можливо тому, що я знала: мене вже чекає мій син

Автор: Тетяна Філіппова, www.deti.zp.ua
Опубликовано: 2014-01-21 16-30-00  Просмотров: 2384


Если Вам понравится эта история, голосуйте за нее в рамках конкурса на лучшую историю о приемной семье "Ключи от семейного счастья"



Я, Філіппова Тетяна Вікторівна, моя прийомна сім’я утворилася недавно. Проживаємо ми вдвох з прийомним сином Віталієм в Токмацькому районі Запорізької області. Я залишилась вдовою у молодому віці з двома малими дітьми на руках. Одній довелося виховувати сина та доньку. Діти виросли, здобули середню спеціальну освіту. Зараз вже обоє одружені, мають власних дітей. Допомагаю їм виховувати двох онуків. У мене багато родичів, з усіма підтримую родинні стосунки. Маю друзів, з якими спілкуємося протягом багатьох років. Люблю ходити в гості та приймати гостей, відмічати релігійні та державні свята в колі сім’ї. У вільний час люблю шити, готувати різні страви, спілкуватись з природою.

Віталій проживав в прийомній сім’ї моєї родички Ірини. Коли довідалась, що родичка захворіла, то запропонувала їй свою допомогу. Але допомоги та підтримки рідні виявилося замало – хвороба була сильнішою. Ірина померла і постало питання про подальшу долю прийомної дитини. Щоб повернути Віталія назад до притулку не було і мови.



Хлопець залишиться в нашій сім’ї – вирішили ми, але у кого саме з родичів? При посередництві соціальних працівників було вирішено це питання з усіма родичами. А я прийняла рішення створити прийомну родину і забрати до себе Віталія. Хлопець, також дав згоду проживати в моїй сім’ї, оскільки ми були раніше добре знайомі з ним. З допомогою соціальних працівників вдалося дуже швидко зібрати всі необхідні документи для створення прийомної сім’ї. Якщо хтось вважає, що це дуже клопітке заняття, то я цього навіть не помітила. Можливо тому, що я знала: мене вже чекає мій син.



Втрата прийомної матері стала для хлопця важким ударом, були страхи щодо його подальшої долі. Віталій часто плакав, сумував, тужив. В перші дні та неділі було важко обом, але поступово біль стала не такою гострою. Весь вільний час ми проводимо разом. Інколи треба було тільки втішити, пожаліти, пригорнути дитину. Інколи просто поговорити з сином, запевнити, що я його люблю.

Віталій хлопець енергійний, жвавий, тому в новий шкільний колектив влився одразу. Потоваришував з однокласниками, вони вже ходять один до одного в гості.



Життя поступово налагоджується, та продовжується!




Данная статья принадлежит к категориям:
             Авторские публикации www.deti.zp.ua    М    Детские дома семейного типа    Усыновление    



  Контактная информация