Детские дома и интернаты Запорожья

«Наш сенс життя – це наші діти та віра в краще майбутнє» - конкурс історій прийомних сімей

Колись давно, побачивши передачу по телевізору про родину, яка зігріла теплом чужих дітей, зародилася наша мрія

Автор: Катерина Тарасенко, www.deti.zp.ua
Опубликовано: 2014-01-27 11-50-00  Просмотров: 3125


Если Вам понравится эта история, голосуйте за нее в рамках конкурса на лучшую историю о приемной семье "Ключи от семейного счастья"



Сім’я була і залишається одним з основних факторів формування людської особистості. Дитині завжди потрібна родина.

Мене звати Катерина, Мого чоловіка - Андрій, 8 травня 2007 року була створена наша прийомна родина. Це була мрія двадцятирічної давності. Колись давно, побачивши передачу по телевізору про родину, яка зігріла теплом чужих дітей, зародилася наша мрія. У нашій сім’ї зростало три сини, а з дівчинкою якось не склалося. Я у свої 23 роки мала трьох дітей. Було важко, адже на ті роки було стільки змін, довелося жити в часи перебудови. Але діти підросли, а мрія залишалася. Ми продали квартиру, купили недобудований будинок, добудували його, облаштували всім необхідним і звернулися в райдержадміністрацію.

Весь цей час нас підтримували рідні діти: Женя, Андрій та Микола. Вони додавали нам рішучості і впевненості.

І ось нарешті у нас з’явилася донечка Настя. Я ніколи не забуду ту мить, коли вперше її побачила. Вона бігла до мене по коридору, простягаючи свої рученята і голосно кричала: «По мене приїхала моя мамочка!». Серце стиснулося у грудях, сльози самі котилися по обличчю. Я декілька хвилин не могла відірвати її від себе.

І ось нарешті вона дома. Півроку я вчила її їсти, говорити. Вона боялася всього. Спала дуже погано, весь час просиналася і плакала. Прийду до неї, поцілую, приласкаю, заспіваю їй колискову і вона засинає. Згодом стала звикати. А так, як їй було одній сумно, вирішили взяти ще двох дівчаток. Цілих три місяці ми навідували їх у притулку разом із Настусею.

Нарешті у вересні 2007 року в нашій сім’ї з’явилися ще Галинка і Полінка – дві сестрички.

В серпні 2008 року ми взяли в свою родину маленького Вову. Хлопчика дівчатка і рідні сини прийняли до себе тепло і радісно. Він одразу ж став своїм, рідним, наче з народження ріс у нашій сім’ї. Коли ми брали Володю, йому ставили невтішний діагноз, та на щастя все позаду. Нині хлопчик цілком здоровий і добре розвивається, що підтвердили лікарі, знявши колишній діагноз. Дитина успішно навчається у школі.

Прийомні діти нам довірилися, відкрили свої тендітні, вразливі і вистраждані серця. І тільки зрідка просинаються в дитячій пам’яті спогади про їх горе-мам, які кинули їх напризволяще. Самі почали нас називати мамою і татом, бо ніколи не бачили ласки і тепла. Нам віриться, що пройде час і вони зовсім забудуть пережиті страждання. Тепер у них є своя сильна і дружна родина, де мама й тато, яким ці діти вже стали рідними.

Не бійтеся любити чужих дітей, бо їх вдячність буде безмежна. Наш сенс життя – це наші діти та віра в краще майбутнє.






Данная статья принадлежит к категориям:
         Авторские публикации www.deti.zp.ua        М    Детские дома семейного типа    Усыновление    



  Контактная информация