Детские дома и интернаты Запорожья

"Дерево", яке треба рубати під корінь…

Кудись надходить багато допомоги, кудись - зовсім нічого. Не довіряючи благодійним фондам (відверто кажучи, не без підстав), громадяни, і навіть компанії та фірми часто-густо не спроможні розібратися, кому і на що дійсно варто виділяти кошти.

Автор: Віталіна МОСКОВЦЕВА, zp-pravda.info
Опубликовано: 2015-02-09 12-30-00  Просмотров: 1668


У запорізькій родині дуже серйозно захворіла дитина. Діагноз був невтішний: без операції врятувати дитя неможливо. Але ж лікування коштує силу-силенну грошей! Де взяти аж чотириста тисяч гривень?! Батьки звернулися в благодійний фонд. Там їм дійсно допомогли: організували збір коштів. Щоб не було жодних непорозумінь, пожертви надходили прямо на рахунок батьків.

Та операцію зробити не встигли - малюк помер. А вбиті горем тато й мама... відмовилися повертати благодійному фонду чотириста тисяч гривень. Волонтери цілий місяць оббивали їхній поріг, переконуючи, що тепер ці кошти потрібні для порятунку іншої хворої дитини, яка балансує між життям і смертю. Зрештою, гроші вимолили. Але більше 20 відсотків суми батьки все ж лишили собі...

КУПЮРА У СКРИНЬКУ... ШАХРАЯМ

Цей прикрий випадок, що стався в Запоріжжі, розповів на зустрічі представників благодійних організацій і бізнесу директор БФ "Щаслива дитина" Альберт Павлов. За його словами, в Україні подібний перебіг подій не дивина. Якось батьки взагалі не повернули жодної копійчини із зібраних для їхньої померлої дитини ста тисяч - ні, не гривень - доларів!

Коли ми в супермаркеті опускаємо в скриньку нехай скромну купюру, то сподіваємося, що наш внесок зарадить у біді. Але чи завжди досягаємо мети? Виявляється, часом збором коштів займаються недобросовісні "фонди", які навіть не можуть (чи не хочуть) відзвітувати, куди пішли пожертвування. Та й не всі "нещасні хворі дітки", для яких у нас просять трудові гривні, існують насправді. Табличка благодійного фонду, скринька для пожертвувань і волонтер, котрий жалісно благає не скупитися, - ще не гарантія, що все це не шахрайство.

То як же не помилитися? Фахівці радять довіряти виключно перевіреним, добре відомим благодійним фондам. Їхні світові рейтинги за багатьма параметрами складають незалежні експертні організації (приміром, www.charitynavigator.org). На жаль, вітчизняні фонди до цих рейтингів поки що не доросли. Проте в подібному напрямку вже працює Український форум благодійників www.ufb.org.ua й Українська біржа благодійності www.ubb.org.ua.

КОЖЕН П'ЯТИЙ – САМОГУБЕЦЬ?

Альберт Павлов зізнався, що полюбляє слова американського письменника і мислителя Генрі Торо: "На тисячу ударів, які лише обривають листя з дерева зла, тільки один рубає його під корінь". То як же нанести цей точний і вкрай необхідний удар?!

Кудись надходить багато допомоги, кудись - зовсім нічого. Не довіряючи благодійним фондам (відверто кажучи, не без підстав), громадяни, і навіть компанії та фірми часто-густо не спроможні розібратися, кому і на що дійсно варто виділяти кошти. А ще існує чимало такого, що їм не під силу зробити самотужки. Відгукуючись на випадкові прохання, багодійники не осягають усіх граней проблеми і не знають, що десь становище набагато гірше. Тобто - лише "зривають листя з дерева зла". Приміром, на Новий рік і Різдво завалюють дитячі будинки іграшками і солодощами - замість того, щоб замислитися: як повернути цих дітей у родини?

До європейського проекту "Відкриваємо двері дітям", який реалізує міжнародна організація "Hope and Homes for children", підключився БФ "Щаслива дитина". Завдання, що вони поставили, приголомшує: до 2035 року повністю (!) позбутися в Україні інтернатів та дитячих будинків.

Аби уявити масштаб цього проекту, скажемо, що за офіційною статистикою в нашій країні 652 заклади інтернатного типу, де перебувають близько 80 тисяч дітей. Лише 20 відсотків із них - сироти. У решти батьки або позбавлені батьківських прав, або ж просто відправили в інтернат дитину, бо так їм зручніше. 35 відсотків вихованців - з особливими потребами. Щороку держава витрачає на інтернатні заклади майже 5,8 мільярда гривень. Але тільки десять відсотків іде безпосередньо на дітей. Решта - заробітна плата персоналу, комунальні витрати й інше.

Координатор фонду "Щаслива дитина" Дар'я Дубенко навела такі цифри: Запорізька область посідає перше місце в Україні за кількістю дітей в інтернатах. Маємо 32 інтернатних заклади і будинок дитини, на які щороку виділяється 240 мільйонів гривень. Причому, серед них є заклади, де сиріт або дітей, позбавлених батьківського піклування, - не більше восьми відсотків. Відтак переважна більшість вихованців має одного або й двох батьків. Але діти живуть в інтернатах наче сироти. Яка доля їх чекає? За даними Дар'ї, тільки десять відсотків випускників інтернатів успішно входять у доросле життя, натомість 20 відсотків закінчують... самогубством.

ПОЗИКА ДЛЯ БРАТИКІВ І СЕСТРИЧОК

Але чим можна замінити дитячі будинки? На думку ініціаторів проекту "Відкриваємо двері дітям", акцент слід робити на дитячих будинках сімейного типу, на родинах прийомних (де батьки отримують від держави допомогу на утримання дитини) і фостерних (де дитина перебуває тимчасово). А ще - добиватися, щоб покинутих, позбавлених батьківського піклування дітей в Україні рік у рік ставало менше: посилювати соціальні служби, працювати з батьками.

У Дніпропетровській області жінка-директор інтернату, якій кілька разів довелося ховати випускників-самогубців, зрештою наполягла, щоб її заклад перетворили на центр підтримки дітей і сім'ї. Його мета: не забирати дітей у живих батьків, а допомагати родині пережити скрутну годину, подолати шкідливі звички, порозумітися, потурбуватися про дітей з особливими потребами. Саме такі соціальні й медичні заклади слід ство-рювати на базі нинішніх інтернатів і дитячих будинків, щоб не обривати з дерева листя, а зрубати зло під корінь, - переконані ініціатори проекту "Відкриваємо двері дітям".

Звісно, проблем при цьому виникає безліч. Деякі розв'язати не так уже й складно, хоча на перший погляд здається, - неможливо. От, скажімо, в Запоріжжі чекають, коли для них знайдуться тато й мама, восьмеро братиків і сестричок. Їх не можна "розривати", треба узяти всіх разом. Справа не в тому, що немає бажаючих створити таку прийомну родину. Вони є! Але братів і сестер їм не віддають. Причина: потенційні батьки не мають доволі житлової площі. Їм треба або купити велику квартиру, або - в приватному секторі - прибудувати додаткові приміщення. А на це, ясна річ, необхідні великі гроші. Чи є надія отримати такий подарунок? Звісно ні. Інша річ - позика. Всю суму батьки зможуть повернути з допомоги, яку отримуватимуть на дітей. Але хто дасть позику без шалених відсотків? Хіба що благодійники...

УНІКАЛЬНА ФЕРМА

Насправді способів "зрубати дерево зла" багато. Приміром, представник запорізького благодійного фонду "Посмішка дитини" Ганна Чернова розповідає про "Майстерню добра". Фонд виграв на неї грант у конкурсі "Ми - це місто" комбінату "Запоріжсталь". Волонтери приїжджають в інтернати... спілкуватися. Адже там діти іноді не знають, як виглядає простий буханець хліба і не можуть його нарізати. Не уявляють, що таке ліфт. Не вміють робити покупки...

З випускниками інтернатів працює і благодійна організація "Нова надія". За словами її співробітника Максима Оліферовського, вони розробили власну "житлову програму". Вже діють два будинки в Запоріжжі і два - в селі МиколайПоле. Наставники навчають молодих людей побутовим навичкам. Підказують, як розпоряджатися грошима. Завдяки канадським партнерам створили навіть ферму, де живуть і працюють восьмеро випускників інтернатів. Під крилом "Нової надії" діють курси для соціально незахищеної молоді, де хлопці й дівчата опановують нескладні професії. Працює і клуб молодих мам - випускниць інтернатів. Коли вони дізнаються, що завагітніли, то приходять до "Нової надії" з відчайдушним: "Що робити?!" - "Народжувати!" - відповідають їм і пропонують спілкуватися з іншими дівчатами в подібній ситуації, розповідають про щастя й відповідальність материнства, допомагають влаштуватися в житті.

Звісно, організувати індивідуальне наставництво набагато важче, ніж привезти в інтернат вантажівку іграшок і солодощів. До речі, діти майже не відчувають за них вдячності. Вихованці інтернатів звикли, що всі матеріальні блага сиплються на них, немов "манна небесна", - і ця звичка потім стає для них "ведмежою послугою" в дорослому житті. Їм потрібно зовсім інше. Причому, це "інше" далеко не завжди матеріальне. Найкращими благодійниками можуть стати звичайні, зовсім небагаті люди. Чи варто кидати гривню у сумнівну скриньку в супермаркеті, коли під силу зробити набагато більше? Дерево зла треба рубати під корінь...





  Контактная информация