Детские дома и интернаты Запорожья

Кругла сирітка від народження знайшла свою маму

У родині Похилих з Дніпропетровщини маленьку сирітку-волинянку прийняли як новорічний, різдвяний дарунок долі

Author:Галина Світліковська, www.volyn.com.uaPublished:2010-02-10 13-00-00Viewed, times:4363




Її мама вже не дихала, коли донечка з'явилася на світ. Все сталося катастрофічно швидко, неждано-негадано, про що наша газета детально розповідала торік у листопаді. Ніхто з родини не знав, що жінка чекала дитину, нічого не було відомо і про батька новонародженої. Всіх тоді схвилювала доля донечки Оксани Василюк, яка залишилась круглою сиротою.
- І вас з Різдвом! Почекайте хвилинку на телефоні, поки я Настюшу в ліжечко покладу. Настею дівчинку ще у Луцьку назвали. Заснула тільки-но. Ви з редакції? Знаєте, я заховала ті номери газети, де надруковані статті про народження Настюші. Виросте - я їй газети віддам, розкажу все, як було, - привітно відгукнулася на наш дзвінок Галина Похила з Нікополя, двоюрідна сестра покійної Оксани.

Тоді, на другий день після похорону, в осиротілій хаті під старими ялинами у селі Вигуричі Луцького району тривала сімейна рада. З рідних у домі залишилися тільки 80-літня бабуся та дядько, обоє інваліди, які самі потребують догляду. Старенька, оплакуючи Оксану, оплакувала і свою долю, бо довелось їй поховати чоловіка, двох дочок і двох онучок. Лила сльози й довідавшись про неждану новонароджену правнучку, яка десь у лікарні боролася за життя: хто ж її вигодує, виховає, як нікого з близьких нема? І першою, кого згадала у той момент бабуся Василючка, була її онука Галя Похила з Нікополя.
- Вона сама малесенькою втратила рідну матір. Тепер вже доросла, заміжня. Може б, взяла? Тільки адреси ми її не маємо, і номера телефону не знаємо, - бідкалися Василюки, покладаючи надію на одного з родичів - отця Петра з Цумані, який обіцяв через священиків у Нікополі навести довідки.

Згадали про Галю Похилу й ми у газетній статті «Стояла в хаті не колиска, а домовина», сподіваючись, що, може, «Волинь» допоможе родичам відновити контакти. Зрештою, так і сталося. Але про все по порядку.
На той час лікарі не спішили з обнадійливими прогнозами про те, що життю і здоров'ю новонародженої нічого не загрожує. Ще в материнському лоні вона зазнала токсичного впливу важкого грипу, що виявився особливо небезпечним для вагітних. Вірус грипу спровокував смертельну пневмонію в Оксани, справитись з якою не допоміг ні апарат штучної вентиляції легень, ні сильнодіючі ліки. Разом з матір'ю дитина переживала важкі передсмертні муки. Але Бог подарував їй життя. Лікарі вчасно зробили кесарів розтин, дівчинка з'явилася на світ живою, але дуже ослабленою.

Більше місяця дитину виходжували в обласній дитячій лікарні. Доля сирітки схвилювала читачів «Волині», люди телефонували, цікавились її здоров'ям, а дехто навіть хотів удочерити немовля.
- У нас своїх п'ятеро діток, але там, де п'ятеро, то й шостому місце знайдеться. Будемо, як свою, шкодувати і любити, - подзвонила багатодітна матір із Любешівського району, прохаючи поклопотатися, аби саме їй віддали на виховання дівчинку.

Однак віддавати дитину в чужу сім'ю Василюки не збиралися. Лікарі, в яких ми цікавились здоров'ям маленької пацієнтки, розповідали, що майже щодня до неї навідуються родичі. Найбільше вболівала за дівчинку матушка Світлана, дружина отця Петра з Цумані.
- Ходила дитинку провідувати - і прикипіла до неї серцем. Ми дуже раді були б взяти її до себе. У нашому домі дівчинка знайшла б і любов, і турботу, і родинне тепло, - розповідала матушка Світлана, обмовившись, що вже й довідки для комісії почала збирати, адже з Нікополя ніхто не відгукувався.

Але тут дзвінок: «Обов'язково приїду за маленькою!» Звістку про трагічну історію, що трапилася на Волині у родині давно покійної мами, Галині принесли зовсім незнайомі люди з сусіднього міста Орджонікідзе.
- Того дня ми з чоловіком і друзями святкували у ресторані моє 30-ліття. Увечері повернулися додому, а сусід каже, що нас розшукували якісь люди з Орджонікідзе. Виявилося, донька тих людей, яка живе на Волині, прочитала у вашій газеті історію про смерть Оксани і попросила батьків знайти мене у Нікополі. І вони це зробили, не пошкодували часу, за що я їм щиро дякую. Так я довідалася про Настюшу. Цілу ніч ми з чоловіком не спали, говорили, а вранці я відразу побігла консультуватися, які документи потрібні для того, щоб забрати дитину, - згадує Галина, з якою ми розмовляли по телефону на другий день Різдва.
Найперше Галя похвалилася, що вже стали з донечкою на облік у дитячій поліклініці, пройшли обстеження. Лікарі підтвердили висновки волинських медиків: дитина розвивається нормально, але потрібен постійний нагляд невропатолога. Настуня за півтора місяці підросла на чотири сантиметри, важить уже майже чотири з половиною кілограми.

На наше запитання, як святкували Різдво, Галина відповіла: «Було не до колядок, плакала маленька, видно, животик болів, а ми з чоловіком по черзі її на руках носили».
- Не боїтеся, що потім з рук не зможете спустити?
- Не боїмось. Хоча Настюша уже навчилася «керувати», спати в ліжечку сама не хоче, тільки біля нас. А ми й не проти, вона в лікарні стільки часу одна була, їй тепло потрібне.

Про себе жінка розповіла, що досі працювала на Нікопольській птахофабриці, тепер взяла відпустку по догляду за дитиною. Чоловік Михайло за фахом енергетик. Маленьку записали Анастасія Михайлівна, на жаль, удочерити поки ще не дозволяють, оформили опікунство. Живе сім'я Похилих у власному будинку, який купили, взявши кредит, ще до кризи. Біля дому п'ять соток городу, є де вирощувати фрукти та овочі для Насті. Власних дітей у подружжя не було, то ж Настуню прийняли як новорічний, різдвяний дарунок долі.
- Настюша у нас русявенька, очі великі, сірі. Красива. Ви вже вибачайте, що не дали знати, як її забирали з лікарні в Луцьку. Грип, зима, хотілося швидше дістатися додому. Викупила в поїзді купе, щоб ніхто з сторонніх нам не заважав. Отець Петро з матушкою і зустріли мене, і на вокзал провели. Вони за Настюшу дуже переживали. Спасибі також усім волинським медикам, які врятували Насті життя, - дякувала Галина.

Довідавшись, що журналісти «Волині» перед Новим роком організували збір коштів для маленької Настуні, жінка була дуже зворушена. Зізналася, що допомоги на дитину поки не одержує, бо якраз свята, вихідні, і паперів ще треба оформити чимало. Купувати ж «придане» для дівчинки довелося відразу, як приїхали. На одне дитяче харчування скільки йде, бо перепробували уже різні суміші.

Учора наші журналісти переказали 5 тисяч гривень для Настуні у Нікополь. Галина передавала подяку і запрошувала на хрестини. До речі, розмовляла вона гарною українською мовою і видалася нам доброю, розсудливою жінкою. Лишається лише сподіватися, що ця різдвяна історія стане початком щасливого майбутнього життя Настуні.



Данная статья принадлежит к категориям:
     Украина    Усыновление    Опека / попечительство    О сиротах    



  Контактная информация