Детские дома и интернаты Запорожья

Як вирвати підопічних ПНІ із лап радянського минулого?

Коли про наші ПНІ пишуть іноземні журналісти, вони зазвичай називають їх «інституціями для ізоляції».

Автор: Николай Колодяжный, deti.zp.ua
Опубликовано: 2019-04-02 17-00-00  Просмотров: 643


У Вікіпедії немає англійською мовою такого поняття, як «психоневрологічний інтернат». Це визначення у Вікі існує лише російською. І ще французькою, але із посиланням, що це явище російськомовного походження. Бо ніде в цивілізованому світі ПНІ немає. Нажаль, в Україні цей ганебний атавізм радянського минулого все ще зберігається і сприймається як майже норма.



Під час спілкування з Олексієм чи з Сашою, мешканцями Чернігівського ПНІ в Калинівці Запорізької області, виникає здивування від того, наскільки розвиненим є їхній інтелект. Вони за можливості читають та запоєм слухають аудіокнижки. Цікавляться тим, що коїться у світі. Намагаються ділитися думками та враженнями. І ще – вони цілком усвідомлюють, що відбувається з ними, і стан, в якому знаходяться.



Розуміння того, що ці хлопці здатні усвідомлювати навколишнє і своє становище, насамперед пригнічує. Бо умови, в яких вони змушені перебувати, важко назвати людськими. Степ за селом у віддаленому від обласного центру районі. Стара кімнатка завбільшки десь 3х6 метрів, в якій співмешкають п’ятеро людей. Побілені казенні стіни зі слідами вологи по кутах. Пересувний нужник, який стоїть тут же, між ліжками. Клаптик поля з бур’янами за вікном. Це по суті і весь світ, на існування в якому приречені ці люди до кінця життя.

Звичайна людина на пострадянському просторі сприймає психоневрологічні інтернати як звичне явище. В той же час ніде більше у цивілізованому світі немає подібного. Коли про наші ПНІ пишуть іноземні журналісти, вони зазвичай називають їх «інституціями для ізоляції». ПНІ – це страшний і ганебний залишок радянської системи і радянського менталітету. Головне покликання якого – ізолювати «не таких як всі» громадян від більшості.



Існує розповсюджена пострадянська ілюзія, що такі люди не можуть мешкати у звичайному суспільстві і мають постійно перебувати у ізольованих інституціях, де їм потрібно надавати спеціальну медичну допомогу.

Почнемо з останнього. Правда полягає в тому, що в українських ПНІ практично немає якісного догляду і кваліфікованих спеціалістів. Більшість персоналу – це звичайні мешканці навколишніх сіл, які в перервах між сільським господарством доглядають підопічних ПНІ. Цей персонал практично не має ані сучасної підготовки, ані сучасних програм, ані фахового розуміння роботи з такими пацієнтами. Кваліфікованих медиків також практично немає в ПНІ. Більше того: в Україні психоневрологічні інтернати – це заклади не медичні, а соціальні. Тут не лікують – тут утримують. А фактично – відправляють на повільне вмирання подалі від людських очей.



Оцінка психоневрологічних інтернатів вітчизняними та міжнародними правозахисниками чітка: це місця несвободи, умови утримання в яких можна прирівняти до жорсткого поводження чи тортур. Ці установи мають зникнути як явище в цивілізованій країні.

Значна частина мешканців ПНІ – безпечні для оточуючих люди. Деякі з них, такі як Саша чи Олексій, просто фізично не здатні зашкодити комусь, бо не можуть пересуватися.

Тепер стосовно стереотипу, що такі люди не можуть мешкати у звичайному суспільстві. Можуть. І мешкають. Та ще й інтегруються у суспільство, доглядаючи себе і навіть працюючи. Наприклад, у Фінляндії люди з важкими психоневрологічними діагнозами, такими як аутизм, важкі форми ДЦП, синдром Дауна, живуть у звичайних населених пунктах, серед людей. Вони мешкають або у спеціальних соціальних центрах, подібних до гуртожитків, або взагалі у окремих помешканнях. При цьому обрати місце проживання – жити з рідними, у соціальному центрі чи окремому помешканні – можуть самі люди з інвалідністю. Вони гуляють по вулицях, відвідують екскурсі та театри і навіть працюють на спеціальних чи звичайних підприємствах. Це такі самі люди, з такими ж діагнозами, яких в Україні відправляють у резервації-ПНІ.


Фото з Фінляндії

Отже, інтегрувати таких людей для нормального проживання у суспільстві можливо. На жаль, в українських реаліях такі приклади поки що лунають як новини з інших світів. Держава і суспільство постійно змушені вирішувати інші проблеми. І коли дійде черга до громадян України, що приречені на принизливе існування в психоневрологічних інтернатах, поки невідомо.

Втім, допомогти деяким з них наблизити умови життя до людських можливо. Запорізький благодійний фонд «Щаслива дитина» ініціював залучення необхідного персоналу для догляду за підопічними Чернігівського ПНІ, що знаходиться в селі Калинівка нашої області. Ці люди перед вами на фото: Саша Косормигін, Саша Сидько, Олексій Романов, Саша Тошев, Влад Онуфрійчук. Для оплати необхідного персоналу, який буде піклуватися цими хлопцями, необхідно 8 тисяч гривень на місяць. Це дозволить забезпечити нормальний догляд за підопічними, а також організацію необхідних розвиваючих занять із ними.

Якщо ви можете «надати підтримку» на забезпечення людських умов життя для цих людей, зробіть, будь ласка, благодійний внесок за реквізитами нижче.

Надати допомогу з будь-якої картки Visa/Mastercard можна за посиланням. Також можна скористатися будь-яким іншим способом переказів, зазначеними на нашому сайті.

Будь ласка, після перерахування коштів повідомте на нашу адресу info@deti.zp.ua дату, суму, рахунок, на який відправлено пожертвування, і цільове призначення – «Вихователі для Саши і Льоши». Просимо також вказати, під яким ім'ям зазначити вас у звіті.

Коли ж ви можете придбати або надати будь-які інші речі для кімнати ПНІ – зв’яжіться, будь ласка, з Рафаелем, нашим координатором програми допомоги ПНІ, за телефоном +38 050 282 59 55.

Фонд «Щаслива дитина» забезпечує повну звітність про зібрані та витрачені кошти!

Щиро дякуємо кожному з вас!







  Контактная информация