Вы можете ознакомиться с условиями конкурса «Ключи от семейного счастья-2». Ждем ваших материалов до 1 ноября 2015 года!

Все истории приемных семей можно прочитать здесь.

В нашій сім’ї завжди спілкувалися з дітьми з неблагополучних сімей, як з рівними.

Одна з родин нашого села завжди стояла на обліку як неблагополучна, проблемна. Старша дівчинка, Наталя, товаришувала з нашою донькою і стала часто до нас заходити. Спочатку просто погратися, а потім, іноді, залишалася з ночівлею. Дивлячись, як ця маленька дівчинка намагається доглянути та нагодувати своїх менших братиків, ми всі мимоволі прониклись до неї повагою. Наша донька стала просити забрати Наталю до нас, але тато сказав, що це неможливо,що її маму не позбавлено батьківських прав.

Одного дня, дітей все ж таки вилучили з цієї родини. Прямо зі школи забрали Наталю, заїхали до них додому та забрали менших братів – Богдана - 5 років та Гену - 9 місяців. Ще одного братика, Миколу, забрав його рідний батько.

Тоді ми вирішили підняти це питання знову на сімейній нараді одноголосно погодилися забрати, але, коли поїхали на установлення контакту з дітьми, з’ясувалося, що Наталя не погоджується їхати без Богданчика. Коли прийшли діти, і Богданчик мовчки сів мені на руки і обійняв, питання чи брати двох дітей відпало само по собі. Так в нашому будинку з’явилося ще двоє дітей.

Коли приїхали до нас, то найперше, на що звернули увагу – це непристосованість дітей до нормального образу життя. Вони, а особливо Богдан, не знали як требя митися, не дивлячись на доволі теплу температуру повітря в кімнаті – намагалися, за звичкою, спати в носках, умиватися, чистити зуби та ін.

За звичкою вони поводились як у кровній сім’ї, коли ніхто їх не контролював. Наталя погіршила навчання. Але пройшов час, і вони все зрозуміли, привчились прибирати за собою, готувати їжу з нашою рідною донькою. Богданчик допомогав нашому сину по своїх можливостях, вчився господарювати. Діти виявилися дуже працелюбними, та вдячними за піклування.

Не зважаючи на те, що кровна рідня проживає в одному з нами селі, доволі невеликому, діти ніколи не втікали до рідної сім’ї. Їм тут добре в теплому будинку, на чистенькій постелі, в гарному одягу, завжди ситі. І головне – вони знають, що про них піклуються, коли вони хворіють, або мають інші проблеми. Ми вважаємо, що кожна дитина має право на щасливе дитинство, на другий шанс. Сподіваюсь, що наше рішення змінить долю цих дітей на краще, адже заради цього варто було піти на деякі жертви!

Чтобы отдать свой голос за историю этой семьи, нажмите кнопки соцсетей "Мне нравится" или "Поделится"