Сюжет на ТК Алекс:

103 ребёнка усыновили и удочерили граждане Украины, 60 детей - иностранцы. 77 детей были взяты на так называемое "внутреннее" воспитание, когда ребёнка усыновляют или удочеряют новый супруг одного из родителей. В нашем регионе более 4700 детей-сирот, и только 49 потенциальных усыновителей, которые сейчас оформляют документы. О перспективах национального усыновления сегодня шла речь на пресс-конференции с участием руководителей областной службы по делам несовершеннолетних.

Какие бы условия не создавало государство для детей, оставшихся без родителей, лучше, чем новая семья, для ребёнка быть ничего не может, считают руководители областной службы по делам несовершеннолетних. Тем более, что условия в детских домах оставляют желать лучшего.

Антонина Заиц, начальник службы по делам несовершеннолетних:

“Усиновлення - найкращий вихід для дитини. Опіка й піклування, прийомна сім"я”.

В нашей области около 9 тысяч детей, которым необходима помощь государства. Из них без малого 5 тысяч имеют статус детей-сирот. Вот только желающих усыновить ребёнка, оставшегося один на один с жизнью, немного. Как заметила начальник службы по делам несовершеннолетних, за границей ребёнку ищут родителей, а у нас - наоборот: родителям подыскивают подходящего малыша. Государство очень незначительно стимулирует усыновление в Украине, поэтому те. кто решился сделать чужого ребёнка своим, выбирают тщательно. Несмотря на то, что управление не ведёт статистики относительно возрастов детей, которых усыновили, очевидно, что "спросом" пользуются дети до 3-х лет, с по возможности хорошей наследственностью. К детям старшего возраста и особенно подросткам нужен особый подход: это фактически люди со сформировавшимся характером. Кроме того, в жизни они прошли порой немало испытаний, и переход к нормальной жизни является для них своего рода стрессом.

Татьяна Бурлака, зав.сектором отдела опеки и попечительства:

“У нас есть случай, когда к нам приходят приёмные родители, и говорят - скажите, нам ребёнка вести к психологу? У меня ребёнок этот месяц, он за месяц вес такой набрал, и она постоянно ходит - кушает, кушает. Что нам делать? Я просто боюсь за жизнь этого ребёнка. А ребёнок никогда не видел еды в таком количестве, и всего остального. Для него это – дико”.

Среди интересных особенностей сотрудники службы по делам несовершеннолетних отметили такую: почти половина тех, кто хочет стать усыновителем, имеют друзей или знакомых, которые усыновили ребёнка. В целом, по результатам соцопросов, можно сделать вывод, что количество усыновлений в Украине будет возрастать. Большинство людей, которые не прочь принять в свою семью ребёнка-сироту, уже имеют своих детей.

Что выгоднее - быть родной матерью или приёмной?

Tatyana, радио "Ностальжи"

2006 год по инициативе президента Украины был объявлен Годом защиты прав ребенка. А глава государства взял все вопросы, касающиеся усыновления украинских детей, устройства их в семьи и реорганизации интернатов, под свой личный контроль.

Вот только права детей у нас защищаются уж очень избирательно. Об этом напомнили сегодня сотрудники областной службы по делам несовершеннолетних. Как рассказала начальник службы Антонина Заиц, в области 372 тыс. несовершеннолетних детей, из них 9 тысяч состоят на учёте как неблагополучные. Для ребенка, лишившегося родителей или не получающего от них должной заботы, лучше всего – найти новую семью. И тут возможны варианты: усыновление (когда родители полностью берут на себя все заботы о ребенке и он приравнивается в правах к родным детям), приёмная семья (когда ребенка берут на воспитание, но по закону он считается лишенным родительской опеки), опекунство, детский дом семейного типа и т.д. Но прежде всего ребенок должен иметь соответствующий статус – сироты или оставшегося без опеки родителей. Статус определяет суд.

В прошлом году в Запорожской области усыновили 240 детей. 60 из них усыновили иностранцы, более 100 – украинцы, и более 70-ти – новые супруги родных родителей. Как рассказала директор детдома «Солнышко» Галина Галкина, в 80% случаев украинские граждане хотят усыновить именно младенцев – до 6 месяцев. И многие женщины даже готовы ради этого имитировать беременность. Увы, теперь закон говорит, что ребенка, даже брошенного в роддоме, до 2-х месяцев отдавать новым родителям вообще нельзя. К тому же прежде надо разыскать мать, бросившую новорожденного в роддоме, и получить у нее нотариально заверенный отказ от ребенка. Деньги, положенные от государства (8,5 тыс. грн) ребенок тоже теряет. Не получит разовую материальную помощь от государства и семья, усыновившая его. Зато приёмной семье (не усыновившей, а взявшей на воспитание) на каждого ребенка (а по закону его в этом случае продолжают считать лишенным родительской опеки) ежемесячно выплачивается 1 тыс. грн плюс 35% от этой суммы в качестве зарплаты для приёмных родителей-воспитателей. Для сравнения: родная мать-одиночка получает на своего ребенка от государства от 45 грн до 100 грн в месяц. А ведь в подавляющем большинстве случаев бросают детей в роддоме именно одинокие женщины, и главная причина – невозможность материально обеспечить ребенка. И по закону получается, что быть приёмной матерью выгоднее, чем родной. Сейчас в Запорожской области 4702 ребенка состоят на первичном учёте для усыновления, а потенциальных усыновителей – 49. Специалисты службы по делам несовершеннолетних констатируют: пока ни разовая помощь при рождении своего ребенка, ни помощь государство при воспитании приемных существенно статистику не изменили. Рожать больше не стали, а вот усыновлять детей стали еще меньше, причиной тому – несовершенство закона. И страдают от него дети, которых, по идее, этот закон и должен защищать.

Запорожский пресс-клуб, украинский образовательный центр реформ

http://zaporizhya.cure.org.ua

07 лютого 2007 року

ПЕРСПЕКТИВИ НАЦІОНАЛЬНОГО УСИНОВЛЕННЯ

Доповідачі:

• Заіц Антоніна Іванівна, начальник служби у справах неповнолітніх Запорізької ОДА;

• Бурлака Тетяна Василівна, завідуюча сектором опіки та піклування служби у справах неповнолітніх Запорізької ОДА;

• Галкіна Галина Григорівна, директор дитячого будинку „Сонечко”.

До обговорення пропонуються такі питання:

• 2006 рік – Рік захисту прав дитини: чи відбулися позитивні зрушення в питаннях становища дітей-сиріт в Україні й Запорізькій області зокрема;

• скільки дітей-сиріт налічується сьогодні в Запорізькій області;

• вади процедури усиновлення в Україні;

• куди звертатися родині, яка хоче усиновити дитину;

• тривалість процедури усиновлення;

• яка соціальна допомога або матеріальна підтримка гарантовані родинам, які всиновлюють дитину;

• як можна стимулювати і підтримувати національне усиновлення;

• чи захищає сьогодні українське законодавство національних усиновителів;

• чи здійснюється в області підготовка дорослих до прийняття дитини в сім’ю;

• як здійснюється нагляд за дотриманням прав усиновленої дитини;

• як розвиваються інші сімейні форми влаштування запорізьких дітей-сиріт.

Дітей, усиновлених українцями, може бути набагато більше – про це свідчать результати опитування громадської думки

Інформація про дослідження

Виконано маркетинговою компанією ~Ing] Division для Українського освітнього центру реформ у рамках Української освітньої програми реформ за фінансування Агентства США з міжнародного розвитку..

Тема опитування: „Ставлення населення України до новітніх соціально-економічних процесів” (надалі подаються результати відповідей лише на питання, присвячені усиновленню).

Опитування проводилося у всіх регіонах України, поквартирним опитуванням, методом персонального інтерв’ю. Під час дослідження опитано 2312 осіб. Вибірка є репрезентативною для населення України віком 18-79 років за параметрами статі, віку, та основними соціально-демографічними показниками регіону, з похибкою не більше 3%.

Головні висновки

Щорічне опитування громадян України (доросле населення), свідчить про наявність певного потенціалу до збільшення кількості громадян, які готові взяти на виховання дитину, що залишилася без піклування батьків, або всиновити її. Понад 12% опитаних засвідчили, що обговорювали можливість взяти на виховання або усиновити дитину. Близько 9% висловили свою готовність до такого кроку. Натомість кількість тих, хто вже виховує усиновлену дитину, дорівнює наразі лише одному відсотку опитаних.

Основні соціально-демографічні характеристики тих, хто висловлює бажання усиновити або взяти на виховання дитину-сироту такі: переважно це люди двох вікових категорій 18-28 років (35%), та 29-39 років (27%). У цій групі майже однаково представлене сільське та міське населення. Більшість з них не мають дітей (60%) або мають одну дитину (32%). Працюючі громадяни складають 64% цієї групи і стільки ж (64%) з них перебувають у зареєстрованому шлюбі, 37% мають вищу освіту, 11% незакінчену вищу і 33% опитаних цієї групи мають середню спеціальну освіту. Матеріальне становище потенційні усиновителі окреслили таким чином: „Вистачає на харчування та придбання необхідних недорогих речей” (26%), „загалом на життя вистачає, але придбання речей довготривалого використання складає певні проблеми” (44%), „живемо забезпечено, але зробити деякі великі покупки, наприклад, квартиру, наразі важко” (15%). Опитані, які обговорювали можливість усиновлення у своїй сім’ї і прийшли до негативного висновку, загалом, мають менші статки і нижчий, порівняно з першою групою, рівень освіти.

Цікавою є ще одна закономірність: майже 50% тих, хто готовий стати усиновителем, мають друзів або знайомих, які усиновили дитину. Серед тих, хто не допускає такої можливості, цей показник помітно нижчий – 21%. Це може свідчити про те, що особистий приклад, особисте знайомство з усиновителями та родинами, які виховують прийомну дитину, може бути серйозним аргументом на користь позитивного рішення про усиновлення дитини або створення прийомної сім’ї.

УСИНОВЛЕННЯ В ЗАПИТАННЯХ ТА ВІДПОВІДЯХ

Інформація надана Державним департаментом з усиновлення та захисту прав дитини Міністерства у справах сім’ї , молоді та спорту України

Які бюрократичні процедури чекають на родину, яка вирішила всиновити дитину? Скільки часу для цього потрібно?

У разі втрати дитиною можливості з різних причин жити і виховуватись в рідній сім’ї пріоритетом її влаштування дійсно визнано усиновлення. Це практика, яка існує в світі. Україна на законодавчому рівні визначила цю форму опікування дитиною найбільш доцільною і бажаною. Інші можливості сімейного влаштування дитини: опіка/піклування, прийомна сім’я, дитячий будинок сімейного типу є наступними пріоритетними формами влаштування дитини. Направлення дитини до інтернатного закладу має стати виключним. Крім того, таке влаштування не позбавляє відповідальних осіб від пошуку сім’ї для дитини. Це визначальний вектор державної політики стосовно дітей, які за різних життєвих обставин залишились без сім’ї, і Міністерство буде неухильно його дотримуватись.

Стосовно кроків, які необхідно пройти родині, яка бажає усиновити дитину: їх не так багато і вони досить чітко окреслені в законодавстві.

Для всиновлення необхідно: звернутись у районну службу у справах неповнолітніх за місцем свого проживання із заявою. До заяви додається довідка про заробітну плату або копія декларації про доходи, засвідчена в установленому порядку; копія свідоцтва про шлюб, якщо заявники перебувають у шлюбі; висновок про стан здоров'я кожного заявника, довідка про наявність чи відсутність судимості, видана органами внутрішніх справ за місцем проживання. Потім служба готує висновок щодо можливості бути усиновлювачами. Можуть бути необхідні ще деякі документи, залежно від обставин справи: усиновлюється дитина-сирота чи дитина, наприклад одного з шлюбних партнерів іншим з подружжя. Необхідну консультацію щодо пакету документів нададуть у службі у справах неповнолітніх.

Наступні кроки: пошук дитини (це функція служби у справах неповнолітніх), встановлення контакту з дитиною, звернення до суду, розгляд і ухвалення рішення судом, прийняття дитини в родину.

Якщо порівняти процедури усиновлення в Україні та в США або інших зарубіжних країнах, то там цей шлях набагато довший і більш суворий. Наприклад, згідно з Сімейним кодексом для підготовки службою у справах неповнолітніх висновку про можливість подружжя бути усиновлювачами надається 10 днів. В Сполучених Штатах спостереження за родиною може тривати не один і не два місяці. Там ретельно вивчаються не лише внутрісімейні стосунки, але й стосунки з найближчим оточенням родини. Надаються рекомендаціїї стосовно того, для якої дитини (враховуючи вікові, психологічні характеристики, стан здоров’я) ця родина може бути найбільш вдалою формою влаштування щодо можливості виховання і розвитку.

Стосовно бюрократичності процедури. Тут є декілька важливих складових:

- психологічна складова: мотив до усиновлення у значної частки українських громадян (за винятком усиновлення одним з подружжя дитини іншого з подружжя) є неможливість мати власних дітей або, на жаль, втрата власної дитини. Часто людина роками проходить курс лікування, перебуває в надії та очікуванні, переживає непростий процес прийняття рішення стосовно усиновлення чужої дитини. Лише подолання перестороги, яка панує відносно дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, що усі ці діти наслідують своїх батьків на генетичному рівні, відбирає величезні душевні сили. «Дамокловим мечем» над усиновителем висить і таємниця усиновлення: що робити, щоб ніхто не дізнався про усиновлення та багато іншого особистісного. Пройшовши (роками!) через ці переживання й прийнявши непросте рішення, людина приходить з надією: я хочу всиновити дитину, я не можу більше чекати. А цій людині повідомляють: треба зібрати довідки, зачекати висновку. А щоб одержати довідку треба йти в ЖЕК, в поліклініку, в іншу установу, стояти в черзі. До речі, сплатити за одержання довідок. А людині вже несила чекати – вона роками йшла до свого рішення. Це дуже інтимна сфера, а до неї треба пускати сторонніх людей! Навіть за найдоброзичлівішого ставлення усіх, хто видає довідки і здійснює медогляд, людині непросто. Що робити? Яку довідку відмінити: від нарколога, психіатра, про несудимість? А якби кожному з нас в якусь хвилину довелось на певний час віддати свою дитину чужій людині? Кому б ми довірили дитя, чи схотіли б якихось підтверджень про стан цієї особи?

- складова відповідальності посадовця: безвідповідальне ставлення і навмисне зволікання посадовцями вирішення питання усиновлення. Міністерство недвозначно реагуватиме на такі випадки серед працівників нашої галузі. Вміння працювати з людьми – показник професіоналізму посадової особи. Зараз ми проводимо низку навчальних семінарів для фахівців служб, які перейняли повноваження у сфері захисту прав дитини й усиновлення від органів освіти. Наша позиція: кожний працівник, який за посадовими обов’язками веде питання усиновлення, несе персональну відповідальність і у разі вчинення порушення буде відповідати належним чином;

- складова судового розгляду: розгляд справи про усиновлення відбувається в судовому порядку. За даними соціологічного опитування, проведеного Державним інститутом сім’ї та молоді серед усиновителів, певна кількість зазначила, що найбільш травмуючим у процесі усиновлення було судове засідання. В нашому традиційному сприйнятті суд – це караючий орган. Це перше. Друге: інколи, відпрацювавши два і більше тижні за кримінальною справою, в дво- триденній перерві між засіданнями розглядаються цивільні справи, в т.ч. усиновлення. Навіть манера ведення справи і постановки запитань може важко сприйматись усиновителем. До того ж знову нові люди втручаються в твою втаємничену сферу.

Щодо часових проміжків вирішення питання усиновлення, то вони різні. Залежить від того як швидко усиновлювач збере необхідні документи, чи на всіх кроках йому зустрінуться кваліфіковані фахівці, наскільки успішно відбудеться пошук дитини і встановлення контакту з нею. Є усиновителі, які вирішили всі питання протягом 2-3 місяців, а є і 5-6 міс. і більше.

Департамент з питань усиновлення та захисту прав дитини працює над тим, щоб вдосконалити процедуру усиновлення. Можливо, доцільно запровадити процедуру запиту інформації службою у справах неповнолітніх до органів МВС про відсутність судимості, щоб людина, особливо сільської місцевості, яка живе відділено від районного центру, не поневірялась по установах. Але така інформація є конфіденційною і ми не маємо законодавчого права на запит. Треба змінювати норму закону. На наш погляд, справи про усиновлення доречно було б віднести до компетенції ювенальних судів, але процес запровадження цієї інституції практично не посувається.

Яка соціальна допомога або матеріальна підтримка гарантовані родинам, які всиновлюють дитину?

Усиновлення – це прийняття до себе в родину дитини на правах рідного (біологічного) сина або доньки. А отже, вважалось, що окремих видів соціальної допомоги або програм підтримки сімей, що всиновили дитину не потрібно. Сьогодні родина, яка всиновила дитину, може скористатись лише загальними видами соціальної допомоги, яка надається усім сім’ям України.

Проте ми вважаємо, що національне усиновлення необхідно стимулювати і підтримувати. Міністерство ініціює поширення одноразової допомоги при народженні дитини (8,5 тис. грн.) на кожну всиновлену дитину незалежно від віку, надання тримісячно відпустки одному з батьків у разі усиновлення дитини.

Практика підтримки усиновителів існує в багатьох країнах: подекуди це медичне страхування дітей, подекуди певні види грошової допомоги. Зокрема, в Білорусії призначається державна допомога на усиновлену дитину.

За результатами дослідження Державного інституту проблем сім’ї та молоді з питань розвитку сімейних форм виховання, важливими для прийняття рішення стосовно того, чи взяти дитину-сироту на виховання в родину можуть стати наявність соціальних виплат на утримання та виховання дитини (зазначило 47 % опитаних), наявність певних пільг (29% опитаних), підготовка дорослих до прийняття дитини в сім’ю (зазначило 15%). До речі, в інших країнах така підготовка практикується), надання допомоги фахівця (соціального працівника) після приходу дитини в сім’ю (зазначило 24%).

Які державні органи відповідають за опіку, виховання та усиновлення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки?

Урядовим органом державного управління з питань усиновлення і захисту прав дітей визначено Державний департамент з усиновлення і захисту прав дитини, який було утворено 25 березня 2006 року (Постанова КМУ № 367). В цьому Департаменті зосереджені головні питання захисту дітей і опікування дітьми-сиротами. Департамент, в т.ч. виконує й координуючу функцію із зазначених напрямів серед інших органів виконавчої влади (як центральних, так і місцевих).

Значна кількість функцій є у МОНа. Наприклад, навчання, виховання, соціальний захист, підтримка дітей-сиріт, які навчаються в інтернатних закладах. У МОЗа своя компетенція – це діти-сироти від народження до 3-4-х років, які перебувають у будинках дитини.

Проте, визначено єдиний орган виконавчої влади, який має повноваження:

- формування та реалізація державної політики з питань дітей і сім'ї;

- здійснення заходів щодо забезпечення захисту прав, свобод та інтересів дітей, запобігання дитячій бездоглядності та безпритульності;

- координація діяльності органів і служб у справах неповнолітніх, пов'язаної з усиновленням дітей, опікою, піклуванням, їх влаштуванням у дитячі будинки сімейного типу та прийомні сім'ї;

- узагальнення практики застосування законодавства з питань усиновлення дітей, опіки, піклування, влаштування їх у дитячі будинки сімейного типу та прийомні сім'ї, запобігання дитячій бездоглядності і безпритульності, захисту прав, свобод та інтересів дітей, розроблення пропозицій щодо його вдосконалення;

- сприяння виконанню Україною зобов'язань, передбачених Конвенцією ООН про права дитини та іншими міжнародними договорами України з питань захисту прав дитини, усиновлення, опіки і піклування.

Та найголовніше: цей орган, як і його структури по вертикалі – служби у справах неповнолітніх – несуть відповідальність за долю дитини, яка потрапила у складні життєві обставини і втратила родинне оточення, аж до повноліття такої дитини і повноцінний вихід у доросле життя.

Стосовно зміни кількості дітей-сиріт: об’єктивну інформацію ми матимемо лише на основі аналізу державної статистики в кінці року. За нашою оперативною інформацією тенденції до зниження кількості, на жаль, не спостерігається. Більше того, ми очікуємо збільшення цифри. Це результат впорядкування обліку дітей-сиріт. Ми зазначаємо, що мають місце проблеми з обліком дітей. Це, в свою чергу, призводить до неможливості чіткого планування коштів на утримання дітей. З метою удосконалення обліку дітей Міністерство працює над створенням системи персоніфікованого обліку дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Мета такого обліку не просто арифметично порахувати дітей. Такий облік – інструмент роботи з кожною дитиною, відстеження її долі, потреб і вирішення проблем дитини.

Які кроки зроблені для того, щоб наблизити умови та форми виховання дітей-сиріт від інтернатних до сімейних?

Інтернатні заклади для всього цивілізованого світу стали атавізмом. У даний час іде активна робота щодо створення програми реформування інтернатних закладів, яка буде подана на розгляд Кабінету Міністрів, а потім до Верховної Ради України, у жовтні поточного року.

Альтернативою інтернатним закладам є сімейні форми влаштування дітей: усиновлення, опіка, піклування, прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу. ПС і ДБСТ – це влаштування дітей в сім’ї громадян України на спільне проживання і виховання. Таке влаштування не передбачає виникнення родинних зв’язків, яке настає в результаті усиновлення.

У цьому році принципово змінено підхід у фінансуванні потреб дітей у прийомних сім’ях і дитячих будинках сімейного типу, також збільшено розмір грошового забезпечення батьків-вихователів і запроваджене грошове забезпечення прийомних батьків. Для дитини - це два прожиткових мінімуми щомісячно залежно від віку дитини. Грошове забезпечення людей, які взяли на себе місію виховання дітей – 35 % від суми коштів, які нараховуються на утримання дітей, але не більше 1,5 прожиткових мінімуми, встановлених для дорослої працездатної людини.

Це значна підтримка, порівняно з попереднім періодом існування цих форм влаштування дітей.

На 2006 рік в державному бюджеті виділено 50 млн. грн. для розвитку інституту ПС і ДБСТ. Лише протягом першого півріччя створено 40 нових ДБСТ і близько 100 ПС. Понад 300 дітей за півроку влаштовано в такі родини. Така кількість відповідає кількості дітей в 1 інтернатному закладі.

Запроваджено систему навчання потенційних батьків-вихователів, прийомних батьків та систему соціального супроводу таких сімей.

Як здійснюється контроль за умовами виховання та ставлення до дитини в новій родині (після усиновлення)?

Законодавство України передбачає нагляд за дотриманням прав дитини, яка усиновлена (ст. 235 Сімейного кодексу). Ці повноваження для дітей, які усиновлені і проживають в Україні, покладені на орган опіки та піклування, тобто на районну державну адміністрацію. Такий нагляд має здійснюватись до досягнення дитиною повноліття.

Функціонально з цього року питання веде служба у справах неповнолітніх. Проблема дуже делікатна, оскільки у нас існує таємниця усиновлення. Будь-який нагляд і контроль можна і треба робити професійно, коректно, з користю для сім’ї , надаючи підтримку і допомогу. На наш погляд ця процедура потребує вдосконалення. В будь-яких діях має бути доцільність. Захищати права дитини треба незалежно від того, де вона виховується: в родині усиновителів чи в рідній сім’ї. Ця норма закону, на жаль, не має чітко визначених механізмів. З цим треба працювати на вдосконалення. Державний департамент з усиновлення та захисту прав дитини ставить собі таке завдання.