Відмежовуючись від «дивних» нащадків узалежнених, суспільство позбавляє себе яскравих особистостей
Це не однозначно, що діти алкоголіків — пропащі. Їм просто важче жити, ніж дітям, що виросли в благополучних родинах. Ці діти сприймають світ по–іншому, вони безпорадні перед ним. Розплачуючись за помилки своїх батьків, вони часто намагаються зробити довкілля кращим, утім упродовж життя потребують, як ліків, постійної психологічної підтримки.
Сім’я як хвороба
«Чоловік — кожнісінький день п’яний, із затуманеним мозком. За вісім місяців вагітності було кільканадцять днів, що не плакала… Мене не покидають думки про смерть, про її різновиди — то при пологах, то в аварії, то самогубство. Нерви розладнані до краю. Ця вагітність, ніби фатальна, — я зв’язана нею по руках і ногах. Ніби висну над прірвою...» — писала у своєму щоденнику одна з жінок, яких багато серед нас. Її вже дорослий «плід», який вона свого часу не встигла знищити абортом, також «не одинокий», таких багато. Щоденні страхітливі спогади дитинства, «запечатані» ще в материнському лоні, супроводжують їх усе життя.
Людей із родин залежних неважко вирізнити з–поміж інших — з печаттю втоми і погаслим поглядом, у спілкуванні «трохи дивні». Вчені виявили, що у близьких до алкоголіка людей розвивається стан «співзалежності» — вони залежать від самопочуття своїх хворих родичів. До слова, у понад 80 відсотків жінок, одружених з алкоголіками, виникають різноманітні психічні відхилення.
Хворі на алкоголізм гинуть по–різному. Автокатастрофи, бійки, алкогольне отруєння або несподівана зупинка серця. Члени родин також часто помирають не своєю смертю. Алкоголік постійно відчуває тривогу. Коли до нього навідується «білка», він у панічному жахові «чує» страхітливі голоси й «бачить» довкола себе огидні створіння. Іноді за таких приймає своїх близьких, на яких може кинутися з ножем чи сокирою.
Людям із незрілими емоціями важко звинувачувати у власних помилках самих себе. Алкоголіки переконуватимуть вас, що вони — невинні ягнята, генії, але… ніхто їх не розуміє. Дружина ж, ніби в гіпнозі, часто намагається задобрити свого «генія», обходячи увагою дітей. Батьки «на своїй хвилі» і майже завжди роздратовані. Складається враження, що діти нічим не можуть їм вгодити.
«Люди, що мають проблему з алкоголем, є амбівалентними, тобто не знають, що в наступний момент будуть робити, — розповідає науковий співробітник Інституту соціальної психології Академії педагогічних наук України, психотерапевт Тетяна Зайцевська. — І дитина не знає, чого їй чекати: чи її зараз будуть лаяти і бити, чи приголублять. Це породжує непевність, емоційну нестабільність. У таких дітей розхитана нервова система. Їх виснажують страхи, відчуття сорому і провини. Вони думають: «Може, батько чи мати п’ють через те, що я — погана дитина?». Виникає питання: а чи потрібні вони комусь у світі?».
Заможні–бездоглядні
Психологи дослідили, що діти в родині алкоголіків, аби почуватися в безпеці, набувають різних ролей: «героя» (намагається жити для родини, опікується і старшими, і молодшими, завжди чимось жертвує), «цапа–відбувайла» (конфліктний, намагається втекти з дому, потенційний алкоголік), «іграшки» (вдає з себе блазня, щоб знімати стреси в родині), «невидимки» (намагається нікому не траплятися на очі, мрійливий і схильний до самогубства). Ті, хто зростає в такій «мертвій» родині, вирізняються низькою самооцінкою, відповідно, прагнуть або відмежуватися від інших, або через агресію домогтися до себе уваги. Вони потерпають від хворобливих заздрощів, не вміють довіряти іншим і відверто виражати свої почуття.
Тільки в окремих випадках у генетичному матеріалі дитини, зачатої п’яним батьком, можуть статися значні відхилення, що проявляться, скажімо, в ідіотизмі. Утім переважна частина дітей алкоголіків відрізняється від інших не «генами», а поведінкою. Бо вдома у них бракує позитивних прикладів. «У таких дітей виникає залежність від авторитету, — розповідає психолог Зоя Серебровська. — Як курча, що вилупилося з яйця і першу крапку, що рухається, приймає за маму, така дитина готова кидатися у вогонь і воду за людину, що стає для неї хоч якоюсь опорою. Ту енергію, яка природою спрямована в дитини на батьків, вона переключає на «дядю», який не завжди виявляється добрим». Однак такі діти можуть прив’язатися і до когось хорошого, якщо він їм трапиться на життєвому шляху.
Дитина росте бездоглядною навіть у заможних родинах, де батьки зайняті роботою, а увечері й у вихідні знімають стрес спиртним. Убогіших пияків відразу помітно: вони п’ють у генделиках чи на лавочках у парку, у під’їзді. А заможні й ті, що мають високі посади, ховаються вдома.
Огида замість любові
Коли щовечора замість ласкавого «на добраніч» тато з дивним виразом на обличчі трощитиме на кухні посуд, — чи будуть у школяра сили упродовж наступного дня розмірковувати про піфагорові теореми, систему травлення у птахів чи про битви скіфів із персами? «Якщо в дитини емоційне неблагополуччя в сім’ї, то у неї погіршується пам’ять, концентрація уваги, — каже Тетяна Зайцевська. — Навіть дорослій людині, коли вона нервує, важко займатися інтелектуальною діяльністю, сконцентруватися». При цьому дитина гіперактивна, з так званим «синдромом дефіциту уваги». Зриває уроки, намагається «валяти дурня» перед класом. Часто таким дітям потрібна допомога лікаря–психолога. Утім, за словами завідувача кафедри дитячої, соціальної та судової психіатрії Київської медичної академії післядипломної освіти ім. П. Шупика, доктора Анатолія Чуприкова, учителі не мають права приводити до лікаря таких дітей. Хоча трапляється, що школа повстає і змушує батьків повести дитину до лікарні.
Психологи переконані, що неблагополучні діти потребують передусім уваги і терпіння вчителів. Утім вчителі часто навпаки — відчувають огиду до таких дітей. «Це залежить від особистості вчителя, наскільки він любить і розуміє дітей, — каже психотерапевт Тетяна Зайцевська. — Можливо, учитель намагається «відігратися» на проблемному учневі за якісь образи з власного дитинства. Якщо вчитель — зріла особистість, то розумітиме, що в дитини складні умови життя. А огиду така дитина викликатиме в того, хто хоче від цього відмежуватися, хто, можливо, сам пережив таке. На жаль, наші вчителі не проходять курсу особистісного зростання».
Потрібні зміни
Інститут спеціальної педагогіки АПН розробляє на замовлення Міносвіти програми для спецшкіл та інтернатів, де виховуються діти з відхиленнями в розумовому й психічному розвитку і ті, що залишилися без опіки батьків. Але як бути з дітьми, які залишаються жити у своїх неблагополучних (хоча на вигляд — цілком пристойних) сім’ях і ходять до звичайної школи? Відомо, що нині педагогів молодшої школи готують до роботи з дітьми–лівшами та ліворукими — на цю тему вже захищені дисертації. Та чи є в Україні програми, які готують вчителів до сприйняття дітей із сімей узалежнених від алкоголю чи наркотиків?
«Такої програми у нас, на жаль, немає, хоча вона дуже потрібна», — розповідає керівник лабораторії превентивного виховання Інституту виховання АПН України Валентина Оржаховська. — В країні є всього п’ять фахівців, які серйозно займаються цією проблемою. А це проблема комплексна, загальнонаціональна».
У державі бракує спеціалізованих програм щодо неблагополучних дітей. А їх усе більшає. Адже хворих на алкоголізм в Україні зареєстровано близько півмільйона, і це лише 20 відсотків від кількості тих, хто постійно зловживає алкоголем. Звичайні «побутові п’яниці», до яких ніколи не завітає «білочка» і яких не візьме на облік психодиспансер, так само руйнують психіку своїх дітей, як і офіційно визнані хворими.
Діти, обмежені в батьківській опіці, мають від Всевишнього щось інше. Скажімо, здатність прислухатися до душі іншої людини і співчувати, бажання допомогти. Якщо правильно скоригувати їхню поведінку, це можуть бути прекрасні члени суспільства. «Вони пройшли через біди, і в них є співчуття до інших людей, — каже Тетяна Зайцевська. — Часто такі діти дуже талановиті: гарно співають, малюють, комп’ютер легко опановують, підприємливі. Але слабкі емоційно, «психовані». Заводяться з півоберта. Їхня нервова система виснажена: зростаючи, вони витрачали свої сили на гасіння стресів, а не на розвиток. У дорослому віці такі люди мають постійно зміцнювати свою нервову систему, пити відповідні ліки. Їм потрібна людина чи структура, яка б їх постійно упродовж життя підтримувала».
«Для розвитку таких дітей немає умов, — розповідає Валентина Оржаховська. — У школі дитя неприкаяне, до нього упереджене ставлення. Воно біжить на вулицю, голодне, хворе, нерозвинуте. А в батьків немає грошей, щоб віддати дитину в гурток, адже сьогодні позашкільна освіта переважно комерціалізована». За словами пані Валентини, досі не розроблено відповідних навчальних курсів із превентивної педагогіки для майбутніх учителів — у педагогічних училищах та інститутах. На сьогодні єдина в Україні кафедра превентивної педагогіки є у Рівному, решту позакривали. Є підручники й посібники, але вони «не працюють», бо немає загальнодержавної системи «соціалізації» дітей, обділених позитивним сімейним вихованням.
СУВОРА СТАТИСТИКА
Смертність серед немовлят, батьки яких є алкоголіками, у п’ять разів вища, ніж у благополучних родинах. 60 відсотків підлітків із різними формами психічної патології народилися від батьків, хворих на алкоголізм. Третина дітей з узалежнених від алкоголю сімей повторюють досвід батьків.
За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), у 2008 році Україна стала абсолютним лідером серед сорока країн Європи за кількістю підлітків 11—15 років, які регулярно вживають алкоголь.
Ярослава МУЗИЧЕНКО