Дети Запорожья лого

«Як здійснюються дитячі мрії» - конкурс історій прийомних сімей

15 января 2014, 17:50 3341 Автор: Лариса Зєнцова www.deti.zp.ua «Ото комусь щастя — мати в домі донечку,» - якось само вихопилось у мене. Дівчинка років п’ятнадцяти з цієї ж групи каже до мене: «То й візьміть дівчинку в свою родину»

Если Вам понравится эта история, голосуйте за нее в рамках конкурса на лучшую историю о приемной семье "Ключи от семейного счастья"

Моя мрія про велику родину, напевне, народилася разом зі мною. Ще коли я мала 15 років, уявлялося мені, що я вже зовсім доросла, років так тридцять два, одружена з гарним розумним та добрим чоловіком, в мене велика дружна родина: підростають у мене дві дочки та два сини, а ще один — маленький, чи то синок чи донечка. Одружившись в 1994 році, мріяла вже про двох дітей — хлопчика та дівчинку. Склалося так, що з 2000 року сама виховувала тільки одного сина.

Через п`ять років моя рідна сестра теж народила сина. З сестрою ми дуже близькі, тож сини наші зростають наче рідні брати. Двоє хлопців — то вже ціла компанія, гамірна, непосидюча та весела. Так хотілося суто чоловічий колектив прикрасити дівчачою присутністю.

Два з половиною роки тому випало мені брати участь у житті притулку для дітей — викладати Закон Божий дітям, які перебували у закладі. На одному із занять, розміщуючи дітей в теплім приміщенні біля грубки, взяла за руку дівчатко років семи, а рученя у дитини — як пташка, гладеньке, тепле. «Ото комусь щастя — мати в домі донечку,» - якось само вихопилось у мене. Дівчинка років п’ятнадцяти з цієї ж групи каже до мене: «То й візьміть дівчинку в свою родину». Піднімаю очі на дитину, яка говорить,— а вона схожа на мене.

Працюючи спеціалістом з питань усиновлення в службі у справах дітей, я неодноразово спостерігала диво, коли усиновлені діти схожі на своїх батьків-усиновителів, наче найрідніші у світі. Але таке диво для мене особисто, та ще коли така доросла дівчинка... Тоді я швидко зрозуміла, що в моїй родині буде дівчинка, навіть зрозуміла, яка.

Звісно, було багато вагань: дитина такої складної долі, з такої великої родини, має таке крихке здоров’я... Родина моя неоднозначно сприйняла звістку про нового члена сім’ї. Проте, добре поміркувавши, і мої друзі, і рідні мене підтримали: «Забирай вже додому свою дівчину, раз без неї ти така нещасна. Нехай собі росте, де є двоє дітей, є місце й третьому». Так 2 квітня 2012 року в моїй прийомній, спеціально для цієї дитини створеній, сім’ї з’явилась Світлана, якій на той час виповнилося 15 з половиною років. Досі не можу зрозуміти, як вона наважилась, навіть відважилась в такому віці так суттєво змінити своє життя.

Не буду зараз описувати як моя дитини жила до влаштування до моєї родини, як ледве вижила, через які тяжкі випробування пройшла. Одна лише «картинка з життя»: менше трьох тижнів минуло від початку нашого спільного життя, і Світлана почала звати мене мамою, мого сина та мого племінника братами, мою сестру – тітонькою, а мою маму – бабунею.

Мабуть, всі прийомні батьки стикаються з кількома лихами одночасно. Моя родина також не є винятком. Долали разом із Світланою і лінощі, і неохайність, і погані настрої з приводу і без ніякого приводу, і небезпечні звички, і небажання вчитися, і безліч хвороб, і ще багато чого. Обом нам довелося багато чого зрозуміти і ще більше чого навчитися одне в одної.

Були у нас із Світланою і непорозуміння з приводу її спілкування з представниками протилежної статі. Особливо тяжким випробуванням для мене та моєї родини стала подорож моєї прийомної дитини до міста Донецька в листопаді 2013 року. Дівчина після уроків не повернулася додому. Натомість, нікому нічого не сказавши, прихопивши паспорт та гроші, які дідусь та бабуся подарували їй на придбання нового мобільного телефону, Світлана поїхала до міста Донецька, до хлопця, з яким познайомилась в Інтернеті. Подорож закінчилася тоді, коли працівники міліції повернули Світлану до рідного міста.

Проте, не можна не розказати про подарунок, який зробила мені Світлана на річницю свого влаштування до прийомної сім’ї. У вихідний день, коли можна трохи довше поспати, вставши раненько разом з братами, навшпиньки, щоб не розбудити мене, спекли торт (улюблений, медовий), приготували каву, і лише потім підняли мене з ліжка і почали частувати. Не знаю, чи є в якійсь родині ще така чуйна дівчина, як моя Світлана.

Так трапилось, що одна прийомна сім’я в нашому місті, влаштувавши до себе на той час дванадцятирічну дівчинку, яка до цього дев’ять років перебувала в інтернаті, не змогла створити для неї родину. Наталія з прийомної сім’ї потрапила в центр соціально-психологічної реабілітації дітей.

Працюючи в службі у справах дітей я звичайно ж не могла не знати цієї сумної історії. Перейнялася долею дитини й моя родина. Правда, мене дуже лякало, що Наталія, маючи не дуже добрі спогади про перебування в родинному оточенні, може відмовитися від знайомства зі мною і від нового влаштування до прийомної сім’ї. Проте, Наталочка дуже мужньо погодилась познайомитись та поспілкуватися зі мною. Через три дні вона погодилася увійти в нашу родину. Отож 2 грудня 2013 року моя прийомна сім’я поповнилася тринадцятирічною Наталією. Може, мені й не повірять, але Наталочка теж напрочуд схожа на мене, точніше на наш рід. Моя двоюрідна сестра, вперше побачивши дитину, спитала, де вона раніше її бачила. Подивися, кажу їй, в дзеркало. А вона мені: «І правда! Так твоя нова мала схожа на мене і на тебе!»

Отак і справдилася моя мрія мати велику родину. Хочеться сказати кілька слів вдячності тим людям, які допомогли й допомагають долати труднощі та й взагалі існувати та функціонувати моїй прийомній сім’ї. Це спеціалісти центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, це мої дорогі колеги – працівники служб у справах дітей, які завжди поруч, це представники благодійного фонду «Щаслива дитина», які організовують зустрічі для прийомних батьків. Також хочеться подякувати колегам – прийомним батькам, які словами втіхи та порадами обов’язково підтримують і допомагають моїй родині стати ще трохи ріднішою та щасливішою. Особлива вдячність усім, з чиєї легкої руки відбулося навчання у Літній школі для прийомних батьків влітку 2013. Нехай Господь їх усіх благословить.

Фонд «Счастливый ребенок» — эффективная помощь наиболее нуждающимся детям Запорожской области

Им нужна наша помощь

В 2022 вы помогли на сумму, грн.

16 848 458

Расходы фонда в 2022
117 больным детям 2 407 897 грн.
Мед. оборудование: 453 181 грн.
Гуманитарная помощь: 3 913 907 грн.
Детям с инвалидностью: 6 814 648 грн.
Детcкому экоселу: 319 077 грн.
Сиротам и малообеспеченным: 857 532 грн.
Помощь взрослым "Хелпус": 90 325 грн.
Служебные расходы: 555 428 грн.
Всего расходов: 15 478 640 грн.

Всего с 2007 оказано помощи, грн.

104 473 817

Ребенку нужна семья