Если Вам понравится эта история, голосуйте за нее в рамках конкурса на лучшую историю о приемной семье "Ключи от семейного счастья"
Мене звуть Олена, я прийомна мати з міста Кам’янка-Дніпровська. Історія створення нашої прийомної родини дуже незвичайна. Якось, два роки тому, напередодні Нового року, місцева газета «Новини дня» оголосила дитячий святковий конкурс на кращий лист Діду Морозу. Всі діти нашої родини, дівчатка – Іра, Софія і Алла вирішили написати, але не кожна окремо, а разом одного листа. В своєму листі дівчата звернулись до Діда Мороза та попросили вони не подарунки: ляльки, телефони та інше, вони просили Діда Мороза, щоб той допоміг нашій родині взяти трьох хлопчиків з інтернату. Щоб наша родина стала і їх родиною, і ми змогли подарувати їм свою любов і тепло. Наш лист переміг в конкурсі і його було надруковано в газеті, а дівчата отримали дипломи і солодкі подарунки. Саме цей лист і був поштовхом для створення нашої прийомної родини. Я довго читала його і замислювалась над тим, чому така доросла проблема не байдужа таким маленьким дітям? А мабуть тому, що дівчата завжди росли в любові, теплі і материнській турботі, чого позбавлено багато інших дітей і вони хотіли поділитися цією любов’ю і турботою з тими, хто цього не має.
Лише через два роки збулась мрія Іри, Софії і Алли. В липні місяці 2013 року в нашій, тепер вже прийомній родині, з’явилась дівчинка Сніжана. Вона відразу стала найкращою подругою Софії і Алли, адже їм всім по 11 років і в них багато спільних інтересів. Дівчата почали вчитися у Сніжани самостійності і наполегливості, а Сніжана перейняла у дівчат любов до музики, вона пішла навчатися, як і вони, в музичну школу грати на фортепіано.
Старша Іра, дуже любить спорт, вона відвідує в спортивній школі секцію з волейболу. Сніжана, дивлячись на Іру, також вирішила займатися волейболом та навіть не уявляла, що ця гра стане частиною її життя. Вона не пропустила жодного тренування, разом з командою приймала участь в шкільних і районних змаганнях, а на змаганнях в Мелітополі отримала грамоту за 2 місце у відкритому турнірі з волейболу пам’яті Антоніни Бондаренко. Сніжана надолужувала те, чого була позбавлена у минулому житті, де вона не мала ані музики, ані спорту, а лише п’яну мати, яка принижувала, ображала та знущалась. Зараз дівчина успішно навчається у гімназії з поглибленим вивченням іноземної мови, а ще рік тому рідна мати лупцювала її за те, що їй не давалась англійська мова.
Сніжана стала повноправним членом родини, немов би завжди з нами була. Всі діти її полюбили, а наша бабуся відразу стала для Сніжани, як рідна. Дівчата дуже люблять проводити час разом, адже у них тепер багато спільного: музика, спорт, навчання у школі. Всі разом, вони влітку їздили до оздоровчого табору. Тепер вони мріють з’їздити разом в Карпати в Буковель, щоб навчитися кататися на лижах та ковзанах.
Але, як виявилось, у Сніжани є рідний брат Владислав, якому 10 років і знаходиться він в Молочанському інтернаті. Хлопчик дуже настраждався від життя з матір’ю, яка напиваючись розбивала йому об голову пляшки, вішала або топила його, бо, як їй здавалося, він її не слухався. Брат і сестра дуже люблять один одного і таке розділення для дітей дуже болісне. Коли я це побачила, я поспілкувалась з Ірою, Софією і Аллою і ми прийняли спільне рішення забрати хлопчика в нашу родину. Я привезла Влада до нашої родини на новорічні канікули. Дівчата познайомились з ним та разом дуже весело провели новорічні та різдвяні свята. Хлопчик вперше відчув, що він комусь потрібен. Всі разом діти зробили чудовий святковий концерт, з конкурсами, вікторинами та призами. А скільки було радості, коли кожен знайшов під ялинкою подарунок від Діда Мороза!
Канікули закінчилися і Влад поїхав до інтернату, але він знає, що він уже теж член нашої великої родини і дуже чекає на зустріч вдома.
P.S. У нас є мрія – створити дитячий будинок сімейного типу, щоб допомогти іншим дітям знайти свою родину і свій дім.