Щороку в Україні близько 700 дітям ставлять онкологічний діагноз. Раніше це звучало як вирок. Зараз, навіть під час війни, більшість цих дітей (60–75 %) виживає. Ця статистика все ще на 10–20 % гірша, ніж у найбільш розвинених країнах, але вже значно краща, ніж у 2006 році, коли ми вперше зіткнулися з цією проблемою.
Тоді, 20 років тому, у фонді «Щаслива дитина» ми почали допомагати відділенню онкогематології Запорізької обласної дитячої лікарні. Було багато втрат, і кожна смерть дитини відчувалася як особиста трагедія. Але ми бачили прогрес і згодом почали проводити 15 лютого свято дітей, які подолали рак. Разом з дітьми піднімалися на Хортицький курган — як символ того, що хворобу можна здолати.
Радіємо, що всі ці 20 років робимо свій невеликий внесок у боротьбу. Основний тягар несуть лікарі та медсестри, які місяцями, а інколи роками поруч із дитиною. Не менше навантаження — на батьках: боротися зі страхом і водночас підтримувати свою дитину.
Фонди й волонтери допомагають пройти цей шлях разом: забезпечують ліками, якщо їх не закупила держава, допомагають з обладнанням, покращують умови у відділенні або організовують свята для родин. Іноді дитині не можуть допомогти в Україні — тоді лікування за кордоном стає єдиним шансом. Парадоксально, але під час війни деякі діти-біженці отримали можливість якісного лікування.
Важливо пам’ятати і про науковців: саме наукові прориви зробили хворобу, що колись була смертельною, виліковною у більшості випадків. Не молитви чи «чудо-методи», а робота вчених.
Україна з 2020 року почала виконувати трансплантації кісткового мозку дітям і дорослим. Завдяки лікарям «Охматдиту» та інших центрів уже проведено понад 300 трансплантацій — навіть під час обстрілів і відключень світла.
Але щоб рятувати більше життів, потрібні не лише кошти, а й донори кісткового мозку. Працює «Український реєстр донорів кісткового мозку». Людина 18–35 років (інколи старша) може зареєструватися і врятувати конкретне життя. Це, мабуть, одна з найцінніших форм допомоги, навіть без фінансових пожертв. І не варто боятися: процедура більше схожа на донорство крові, а не на «операцію».
Бажаємо всім здоров’я, а дітям та їхнім батькам — побачити перед собою той курган, на який вони обов’язково зійдуть після одужання.
Підтримати програму допомоги запорізьким хворим дітям -
