Спеціалізована онкологічна допомога населенню України включає систему обліку захворюваності та смертності населення через мережу канцер-реєстрів, організацію діагностики, лікування та реабілітації онкологічних хворих. Основним принципом в організації онкологічної допомоги є система диспансерного нагляду, що передбачає активне динамічне спостереження за станом здоров'я хворих, надання їм необхідної лікувально-діагностичної допомоги.
Захворюваність та смертність від злоякісних новоутворень.
Злоякісні новоутворення - одна з найважливіших медико-біологічних та соціально-економічних проблем України. Захворюваність від раку стабільно зростаює в зв'язку з несприятливою екологічною ситуацією в країні. Протягом життя кожен 3-4-й чоловік та кожна 5-та жінка мають імовірність захворіти злоякісною пухлиною. Якщо в 1997 році в Україні рівень захворюваності складав 314,4 на 100 тис. населення, то в 2002 році рівень захворюваності досяг 322,0 на 100 тис. населення (155328 нових випадків раку), тобто показник захворюваності зріс на 2,4%. В структурі онкологічної захворюваності чоловічого населення України провідні місця займають рак легені, шлунка, шкіри, товстої кишки, передміхурової залози - 60% всіх пухлин, жіночого - рак молочної залози, тіла матки, шийки матки, шлунка, шкіри, ободової кишки - 61,5% всіх пухлин, які й будуть визначати пріоритети в організації протиракової боротьби на найближчі роки. На обліку онкологічних закладів в 2002 році перебувало 798794 тис. хворих, або 1655,8 на 100 тис. населення. Співвідношення показників захворюваності/смертності в Україні складає - 1,7, а в таких областях як Донецька, Чернігівська та Чернівецька не перевищує 1,5, що свідчить про низьку виживаність онкологічних хворих в цих регіонах.
Матеріально-технічна база та кадровий потенціал онкологічної служби України.
Онкологічна служба України представлена системою спеціалізованих закладів різного ієрархічного рівня та функціонального призначення. Мережа онкологічних закладів включає 46 онкологічних диспансерів, 728 онкологічних відділень в окремих лікувальних закладах, в процесі діагностики та лікування онкологічних хворих бере участь 2004 оглядових кабінети. Загальна кількість ліжок для лікування онкологічних хворих в 2002 році складала 11726, забезпеченість ліжками - 2,4 на 10 тис. населення або 75,5 на 1000 захворівших (в 1997 році цей показник складав 76,9). Найнижчим залишається стан забезпеченості ліжками в Київській (40,4 на 1000 захворівших), Херсонській (54,8), Вінницькій (62,2), Житомирській (64,6) областях, м.Севастополі (60,0), тобто і в областях, постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС, що викликає особливе занепокоєння. В зв'язку з дефіцитом ліжкового фонду в онкологічних закладах до 40% хворих лікуються в загальнолікувальній мережі, яка не має ні підготовлених з онкології кадрів, ні умов для комплексного лікування онкологічних хворих з використанням не тільки хірургічного, але й променевого та хіміотерапевтичного компонентів, без поєднання яких неможливо виконання адекватного лікування згідно міжнародних стандартів. Слід зазначити, що інтенсивність використання ліжкового фонду в більшості областей досить висока, в Україні середнє число днів зайнятості ліжка - 336,9, а обіг ліжка складає 20,98 при середньому перебуванні хворого на ліжку 16,01 дня, а в ряді областей завдяки раціоналізації надання стаціонарної допомоги цей показник іще нижчий - від 10,95 в м.Києві, до 15,4 - в Івано-Франківській області. Найбільш високі терміни перебування хворого на ліжку зареєстровані в Херсонській (21,03 дні) і Полтавській (22,5 дні) областях. В системі онкологічних закладів працює 2296 лікарів, в тому числі 865 лікарів-онкологів, 582 онкологів-хірургів, 217 онкогінекологів, 37 онкологів-отоларингологів, 595 лікарів-радіологів. Незадовільним є забезпечення онкологічних закладів лікувально-діагностичною апаратурою. Згідно поданим областями даним від 20 до 95% апаратури вимагають капітального ремонту або заміни. Все це суттєво погіршує можливості діагностики та виконання адекватного лікування онкологічних хворих.
Стан діагностики злоякісних новоутворень.
Остаточно визначеним вважається рак, який має морфологічне підтвердження. Згідно офіціальним даним, які надіслані в МОЗ України, в 2002 році морфологічно верифіковано 73,5% пухлин, в 2001 році цей показник цей показник складав 74,0%. Коливання показника морфологічної верифікації від 62,9% в Дніпропетровській області до 84,5% в м.Києві. Найбільш високий рівень морфологічного підтвердження пухлин візуальних локалізацій (губи - 92,8%, шкіри - 94,0%, шийки матки - 96,3%) та гемобластозів (95,0 - 97,0%) найнижчий - при злоякісних новоутвореннях легенів - 42,0%. Слід звернути увагу на низький рівень морфологічної діагностики пухлин в Донецькій (62,9%), Рівненській (64,0%) та Полтавській (65,8%) областях. Недопустимим є й те, що діагноз лімфом та лейкемій не завжди підтверджується морфологічно. Так, лімфоми морфологічно верифікуються в Україні в 95,6%, тоді як в Закарпатській області - лише у 81,3% хворих, в Херсонській - у 85,3%, в Житомирській - у 90,3%. Досить проблематичною є діагностика лейкемій без морфологічного підтвердження, однак в Україні в 2002 р. було морфологічно верифіковано 97,0% лейкемій, при цьому в Київській області цей показник не перевищує 77,9%, Одеській - 88,9%, Львівській - 81,5%. Не виключено, що такі показники є результатом недбалого заповнення гематологами первинних облікових медичних документів, проте офіційне подання даних в МОЗ України відбиває саме дані первинних документів ("Повідомлення" та "Виписки з історії хвороби"). Таким чином, стан морфологічної верифікації злоякісних новоутворень потребує суттєвого покращення в більшості областей України. Не визиває сумніву, що покращання результатів лікування може бути досягнуто лише при умові підвищення своєчасної діагностики злоякісних новоутворень, а в ідеалі - ранньої діагностики. Використати всі можливості для виявлення раку - найбільш актуальне завдання. Значний внесок в процес своєчасної діагностики можуть і повинні внести лікарі загальнолікувальної мережі, оскільки до них вперше звертається хворий за допомогою. Оскільки організовані профогляди нині практично не виконуються є й інші шляхи, які можуть суттєво підвищити рівень діагностики, а саме: - профілактичний огляд кожного хворого, що звернувся на прийом в поліклініку; - профілактичний огляд кожного хворого, що потрапив до стаціонару. Використання нескладних прийомів огляду та пальпації можуть суттєво покращити виявлення візуальних локалізацій пухлин (губи, ротової порожнини, шкіри, молочної залози, щитовидної залози, шийки матки, прямої кишки, передміхурової залози). Проте все, це можливо лише при певному рівні онкологічної настороги та онкологічної грамотності лікарів первинного прийому. Всього в 2002 році на профоглядах виявлено 19,5% онкологічних хворих (від 9,7% в Івано-Франківській області до 36,0% в Миколаївській). Дещо зріс рівень активного виявлення пухлин у дітей - до 6,1% (в 1997 р. - 3,9%). Проте в Волинській, Закарпатській, Івано-Франківській, Київській, Луганській, Харківській, Чернівецькій областях, м.м.Київ та Севастополь жодної дитини з пухлиною не виявлено активно. Це свідчить про дуже низький рівень онкологічної грамотності педіатрів. Досить важко знайти пояснення низькому рівню активного виявлення ротової порожнини - 14,5%, при цьому в Волинській області він складав - 4,1%, Івано-Франківській та Київській - 2,7%, Херсонській - 2,8%. Рівень активного виявлення раку прямої кишки в Україні не перевищує 15,3%, в Волинській - 8,8%, Дніпропетровській - 7,0%, Івано-Франківській - 6,7%, Київській - 6,4%, Луганській - 9,1%, Львівській - 9,0%, м.Севастополь - 4,8%. При пересічному по Україні рівні активного виявлення раку молочної залози 35,2% в Чернігівській області він становить 20,5%, Херсонській - 22,8%, Івано-Франківській - 23,2%. В Україні на профоглядах в 2002 році було виявлено 42,1% первинних хворих з раком шийки матки, в Харківській області цей показник складає лише 25,4%, Чернігівській - 23,8%, Запорізькій - 28,7%, АР Крим - 24,3%. Суттєвою є проблема активного виявлення раку передміхурової залози, показник якого в Україні складає лише 10,0%, в Тернопільскій області - 6,7%, Чернігівській - 5,3%, в Хмельницькій - 4,6%, АР Крим- 5,4%, Волинській - 2,4%, Львівській - 1,7, Івано-Франківській - 3,2%, Чернівецькій - 3,5%. Не можна обминути увагою і рак щитовидної залози, особливо в зв`язку з несприятливою екологічною ситуацією в країні. В 2002 році в Україні активно було виявлено лише 27,0% хворих на рак щитовидної залози (0,0% - в Івано-Франківській області, 5,0% - в Чернівецькій, 7,4% - в Херсонській, 8,7% в Запорізькій, 11,5% в Луганській). Таким чином, стан активного виявлення хворих в Україні порівняно з 2001 р. не має суттєвих зрушень на краще, що в значній мірі пов`язано з послабленням організаційно-методичного керівництва з боку онкологічної служби, та з ослабленням контролю з боку головних спеціалістів обласних відділів охорони здоров`я. Інтегральним показником всієї роботи з діагностики та лікування злоякісних новоутворень є показник летальності до року. В 2002 році загальний показник летальності до року знаходився на рівні 35,8%, у дітей він складав -22,5%. Особливо високі показники дорічної летальності, що перевищують 40,0%, зареєстровано в Донецькій, Луганській, та Хмельницькій областях, а у дитячого населення - в Івано-Франківській (36,7%), Рівненській (33,3%), Тернопільскій (41,7%) областях. Дорічна летальність при раку шлунка в Україні - 61,0%, в Луганській області - 68,5%, Херсонській - 69,4%. До року в Україні помирає 33,2% хворих на рак прямої кишки, в Луганській області - 41,7%, Миколаївській - 41,3%, Херсонській - 40,9%. Показник летальності до року при злоякісних новоутвореннях легені в Україні - 62,5%, проте в Волинській області він досягає 72,8%, в Херсонській - 73,9%, що свідчить про дуже низький рівень виявлення цієї патології в зазначених областях. Суттєво перевищує середньоукраїнський рівень (12,0%) дорічна летальність при раку молочної залози в Волинській області (16,0%), Полтавській (16,9), Рівненській (16,2%). Летальнісь до року при раку шийки матки в Україні складала 16,8%, в АР Крим - 20,2%, Донецькій області - 19,8%, Запорізькій - 19,3%, Полтавській - 20,0%, Харківській - 21,8%, Херсонській та Чернівецькій - 20,7%, Чернігівській - 24,5%, м.Севастополі - 36,8%. Особливої уваги потребує рак передміхурової залози, оскільки ця патологія має провідне значення в структурі онкологічної захворюваності чоловічого населення України. В 2002 році летальність до року хворих на рак передміхурової залози в Україні складає 23,3%, при цьому в АР Крим цей показник досягав 30,4%, в Донецькій області - 30,7%, в Закарпатській - 30,8%, в Хмельницькій - 31,7%, в Чернівецькій області - 34,6%. Таким чином, аналіз стану діагностики злоякісних новоутворень в Україні свідчить про те, що рівень активного виявлення хворих навіть візуальних локалізацій не можна вважати задовільним, що в першу чергу зумовлено низьким рівнем онкологічної грамотності та настороги лікарів загальнолікувальної мережі. Морфологічне підтвердження не стало необхідним атрибутом встановлення діагнозу злоякісного новоутворення. Прямим наслідком низького рівня своєчасної діагностики є високий ступень летальності онкологічних хворих до року.
Стан лікування хворих на злоякісні новоутворення.
В 2002 році спеціальним лікуванням було охоплено 61,2% первинних хворих. Розглядаючи ці дані в розрізі окремих областей зазначимо, що найбільш висока питома вага хворих, яким було виконано спеціальне лікування спостерігалася в м.Києві - 72,0%, в Сумській області - 69,6%, вЧернігівській - 67,9%, Хмельницькій - 67,0%. Найнижчий рівень охоплення спеціальним лікуванням, що складає 49,5% - 55,6% був зареєстрований в Закарпатській, Івано-Франківській, Миколаївській та Луганській областях. Найбільш незадовільний стан охоплення спеціальним лікуванням хворих на рак легені, шлунка, стравоходу при яких протипухлинне лікування отримало менше половини хворих (34,6 - 45,4%). Таким чином, аналіз стану медичної допомоги хворим на злоякісні новоутворення свідчить про те, що майже 40,0% онкологічних хворих не отримує спеціальне лікування, що може бути пов'язано з різними причинами - пізнє виявлення хвороби, відмова хворого від лікування, неможливість виконати лікування в зв'язку з фінансовими проблемами як онкологічних закладів, так і самих хворих, на яких падає основний економічний тягар по забезпеченню лікування необхідними препаратами та засобами, всі зазначені причини зменшують перебіг життя онкологічних хворих. Стан онкологічної ситуації в Україні і визначення найбільш гострих проблем в протираковій боротьбі спонукало до створення Державної програми "Онкологія", що була затверджена Постановою КМ № 392 від 29.03.2000 р. Програма передбачає покращання матеріально-технічної бази онкологічних закладів шляхом закупівлі апаратури для променевої діагностики та терапії, ендоскопічного та УЗД обладнання, хіміопрепаратів. Реалізація програми дозволить покращити стан онкологічної допомоги населенню України. Високий рівень захворюваності та смертності від раку, стійкі тенденції до їх зростання, можливість стохастичних онкологічних ефектів внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС свідчить про надзвичайну гостроту проблеми, про необхідність включення в систему протиракової боротьби не тільки і не стільки онкологічних закладів, як усіх лікувально-профілактичних закладів та установ інших галузей народного господарства, науки, освіти, культури, засобів масової інформації. Вирішення багатьох питань цієї проблеми лежить не тільки в сфері фінансового забезпечення, а і в межах раціональної організації протиракової боротьби з використанням сучасних інформаційно-аналітичних систем, які дозволяють отримувати найбільш достовірні дані про всі аспекти проблеми раку і приймати рішення, адекватні онкологічній та економічній ситуації в Україні.
Директор Інституту онкології АМН України, Головний онколог МОЗ України С.О.Шалімов.
http://www.cancer.kar.net/stan.php
