Запорізька область роками займала перші місця в Україні за кількістю дітей в інтернатних закладах. Але з кожним роком усе більше дітей-сиріт потрапляли у сімейні форми виховання, а інтернати виживали та приймали дітей із сімей, які опинилися у складних обставинах. Також доволі велика кількість дітей перебувала у спеціалізованих закладах для дітей з інвалідністю.

Усе змінилося за кілька перших місяців повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році. Незважаючи на велику ймовірність війни, жоден інтернат не був готовий до евакуації. Дітей Бердянського інтернату евакуювали до Італії у березні 2022 року вже з окупації, під загрозою обстрілів. До Нідерландів був евакуйований Пологівський навчально-реабілітаційний центр (притулок), Запорізький, Оріхівський та Мирненський реабілітаційні центри (притулки) — до Польщі.

Найбільш незрозуміла ситуація з Молочанським інтернатом. Судячи з публікацій у ЗМІ, його дітей напряму на підконтрольну територію України евакуювати не вдалося, декого повернули пізніше через Білорусь, а доля інших невідома. По інших закладах теж мало інформації. Деякі інтернати та притулки, що залишилися в окупації, продовжують працювати й періодично з’являються в новинах окупаційної влади.

Навесні 2022 року евакуювали заклади з підконтрольної Україні частини Запорізької області. Гуляйпільський інтернат виїхав до Польщі, будинок дитини «Сонечко» — у Львівську область. Дітей з важкою інвалідністю із Запорізького будинку-інтернату на Великому Лузі також евакуювали в більш безпечні місця.

Наскільки мені відомо, станом на початок 2026 року в Запорізькій області не залишилося закладів цілодобового перебування дітей. Водночас чимало закладів із назвою «інтернат» продовжують працювати в Запоріжжі, але діти там не ночують, а лише навчаються, як у звичайній школі (наприклад, «Світанок» — колишній інтернат №3, інтернати №1 та №2, колишній інтернат №7 та інші).

З іншого боку, абсолютно нелогічним виглядає той факт, що, евакуювавши великі заклади із Запоріжжя, влада ніколи не планувала евакуацію прийомних сімей та будинків сімейного типу. Це дуже дивна логіка: і там, і там живуть діти-сироти, але підхід різний. Більше того — влада продовжує купувати за мільйони гривень будинки для таких сімей на відстані 20–25 км від фронту, у місті, яке щодня потерпає від обстрілів. Нещодавно одна сім’я повернулася з Німеччини й одразу отримала такий будинок.

Варто зазначити, що евакуація дітей-сиріт за кордон, з одного боку, зберігає життя дітей, але постійно виникають скандали та багато незрозумілих речей із цими закладами. І потрібно витратити чимало часу та сил, щоб зрозуміти, що насправді робиться в інтересах дітей, а що є пропагандою, політичними маневрами чи інтересами окремих дорослих.

Ось декілька ситуацій.

ІЗ 2023 року Україна намагається повернути дітей Бердянського інтернату, які опинилися поряд із містом Бергамо в Італії. Було декілька судів в Італії, які заборонили повернення в Україну тих дітей, які подали через своїх італійських опікунів прохання про надання статусу біженця, а також через те, що немає гарантій безпеки дітей після повернення в Україну.

Більшість дітей повернули в Україну до закладу в Кіровоградській області. Наскільки можна зрозуміти з публікацій італійських ЗМІ, не менш ніж 24 дитини все ще перебувають в Італії. Кільком дітям виповнилося 18, і вони залишилися в Італії, хтось навіть поїхав до США. У багатьох дітей є прив’язаність до італійських сімей, які ними опікуються. Іноді брат хоче повернутися в Україну, а сестра категорично відмовляється. Одного разу було заплановано повернення 12 дітей, але в останній момент троє дітей відмовилися їхати. З іншого боку, італійська громада, де живуть діти, постійно наголошує на нестачі фінансування від уряду Італії на їх утримання.

Додам, що згідно з українським законодавством українські усиновлювачі чи прийомні батьки мають право поїхати у країну перебування дитини-сироти та забрати її звідти (звичайно, за погодженням служби у справах дітей). Але на практиці все це дуже нелегко, тому що розуміння безпеки для українців та іноземців дуже різне.

Ще один приклад — Гуляйпільська спеціальна школа-інтернат, яку евакуювали до Польщі. Персонал цього закладу активно веде групу в соцмережах та ділиться новинами життя та навчання дітей. Діти вчаться як у польській, так і в українській школі. Я не чув про будь-які проблеми цього закладу з місцевою чи українською владою.

Інший заклад із Запоріжжя опинився в Польщі в центрі скандалу. Це Запорізький обласний реабілітаційний центр (раніше — притулок). Польські волонтери звинуватили директора у зловживаннях. Директор усе це відкидає.

Ну і трохи про найбільший заклад Запорізької області — будинок дитини «Сонечко». Його евакуювали у Львівську область, але й тут без скандалу не обійшлося. Більшість персоналу залишилася в Запоріжжі та продовжувала кілька років отримувати заробітну плату, фактично не працюючи з дітьми. На це було витрачено більш ніж 200 мільйонів гривень.

Зрештою будинок офіційно ліквідували, нікого не звинуватили, тому що формально ніхто нічого не порушував. Висновки хай кожен робить сам.

Але я вважаю, що в цій ситуації не існує універсальних рішень. Спочатку — безпека та право на життя, а потім лише індивідуальний підхід і ознайомлення з обставинами конкретної дитини дасть змогу зрозуміти, як діяти. І для когось це буде повернення в Україну, а для іншого — тимчасово чи назавжди залишитися в приймаючій країні.

Найбільше мене лякають заклики повернення дітей заради «збереження генофонду нації» чи покращення демографії. Це точно не має нічого спільного з інтересами дитини.

На фото — останні світлини з Молочанського інтернату за три дні до вторгнення (із соцмереж).

P.S. Благодійний фонд «Щаслива дитина» наразі підтримує прийомні родини та дитячі будинки сімейного типу, що евакуювалися із Запорізької області в інші регіони України. Також ми готові підтримувати екстрені та медичні потреби дітей з евакуйованих інтернатів та притулків Запорізької області.

Підтримати наш проєкт «Щасливий будинок» може кожен: