За офіційними даними, понад 400 українських дітей були поранені під час атаки російських військ на Україну, 229 – убиті. Війна змусила мільйонів українців стати вимушеними переселенцями, тисячі сімей опинилися в складних життєвих обставинах. З 2003 року благодійний фонд «СОС Дитячі містечка Україна», допомагає в Україні дітям-сиротам та прийомним сім’ям. До війни працювало 5 соціальних центрів: в Києві, Броварах, Станиці Луганській, Сєвєродонецьку та Старобільську. Основною сферою діяльності організації було запобігання потраплянню дітей в інтернати, натомість – підтримка прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу. Після 24 лютого ситуація змінилася: допомоги знадобилося більше, а два центри й узагалі опинилися в окупації.
Генеральний директор організації в Україні Сергій Лукашов розповідає, що за тиждень до ескалації війни було вирішено евакуювати прийомні сім'ї.
– У грудні наша команда звернулася до уряду з проханням організувати або проінформувати нас про евакуацію сімейних форм виховання: дитячих будинків сімейного типу та прийомних сімей. Тоді відповіді ми не отримали. Як ми пам’ятаємо, 17 лютого снаряд бойовиків потрапив в дитячий садок в Станиці Луганській. Це був момент, коли ми вже зрозуміли, що йде до чогось дуже поганого.
Спільним рішенням було погоджено вивезти наші підопічні сім’ї в безпечні місця – Карпати та Трускавець. Але ми насправді не очікували, що війна розгорнеться і на Київщині. На щастя, звідти людей було теж евакуйовано. За тиждень до початку бойових дій 70% наших підопічних прийомних сімей було вивезено, а згодом розселено в «СОС Дитячі містечка Польща».
Фонд допомагав евакуювати прийомні сім’ї та дитячі будинки сімейного типу не тільки своїх підопічних, але й всіх, хто потребував допомоги, каже Сергій. За його словами, таким родинам допомагали заселятися в «Дитячі містечка» по всій території Центральної Європи.
Дехто опинився на захопленій території
Луганська область з самого початку була в епіцентрі бойових дій, і виїхати все ж устигли не всі. Там залишається ще близько 10% працівників організації та декілька підопічних сімей.
– Загалом, на Луганщині перебувало більше 30% наших працівників, – розповідає Сергій. – Хтось думав трохи перечекати вдома та потрапив до окупації. Тому приблизно 10% з нашого колективу ще залишаються там. Ми намагаємося підтримувати зв’язок з ними. А вони продовжують надавати психологічну підтримку своїм підопічним сім’ям, які теж відмовилися покинути міста. У загальній кількості ми евакуювали більше 1000 осіб з усієї України.
2 мільйони українських дітей вже за кордоном
З початком повномасштабного наступу кількість дітей-емігрантів вже перетнула позначку в 2 мільйони: цифра є достатньо великою для країни, тому після війни важливо зробити все для їхнього швидкого повернення, каже Сергій Лукашов.
Сергій Лукашов
– Зараз діти в безпечних і комфортних умовах: живуть у СОС Дитячих містечках Румунії, Чехії, Польщі, Австрії, Німеччини, Литви, Латвії. Діти – наше майбутнє, тому це величезна втрата. Ми намагаємося створити належні умови сім’ям в Україні, щоб їм було комфортно та безпечно тут, підтримуємо сім’ї внутрішніх переселенців з дітьми, надаючи психологічні, соціальні, освітні послуги та фінансову підтримку, – зазначає він.
Усі діти в різному емоційному стані
Сергій Лукашов каже, що завдяки вчасній евакуації кількість дітей, які зазнали сильного стресу, менша, ніж могла б бути.
– Ми бачимо, що ті діти, яких ми встигли вивезти вчасно, й ті, які просиділи тиждень-два або навіть місяць під обстрілами в підвалах, зовсім у різному емоційному стані. З останніми тепер працюють наші психологи, допомагають їм в реабілітації. Ми дуже щасливі, що є діти, які не встигли травмуватися. Вони подивилися на жахи війни тільки через телевізор.
Зараз у 10-тьох областях України діє програма фінансової підтримки фонду для прийомних сімей, будинків сімейного типу і опікунів, у яких виховуються від 3-х дітей. Розмір матеріальної допомоги в рамках програми на місяць становить 2200 грн на одного члена родини, а виплати здійснюються протягом трьох місяців.
– У першу чергу ми надаємо допомогу родинам у Херсонській, Запорізькій, Луганській, Харківській та Чернігівській областях. Згодом – у Київській, Донецькій, Сумській, Миколаївській та Житомирській, – пояснює Сергій Лукашов. – Тому кожна прийомна сім’я, що підпадає під ці критерії, зможе скористатися програмою, заповнивши заявку.
Кількість благодійних внесків після 24 лютого збільшилася просто у величезному обсязі. Це дуже приємно, що нам допомагає весь світ. Для порівняння поясню: наша організація на 80% фінансується дрібними індивідуальними пожертвами. Тобто це невеликі окремі внески – люди перераховують по 10-20 євро, але регулярно. Кількість пожертв наразі зросла, я вважаю, в разів 15 точно. І цей наплив грошей ми використаємо для програми будівництва: у кількох регіонах створимо декілька осередків, які раніше діяли у Київській та Луганській областях, – розповідає Сергій. – Багато внесків роблять жителі Польщі, Австрії, держав Скандинавії, Британії, Чехії, Румунії, Болгарії. Канадський уряд навіть виділив грант на екстрену допомогу сім’ям. Ми дуже вдячні Литві, яка відносно до кількості населення, жертвує справді дуже багато. Але основними благодійниками є поляки. Вони дуже допомагають і з поселенням, і з різними послугами, і з грошовими внесками. Можу сказати, що переводять кошти просто всі. Але хтось трошки, хтось багато. Солідарність є, і масштаб надихає.
Інтернати вже не повинні існувати
Сергій Лукашов переконаний, що кожна дитина повинна мати сім’ю, а інтернат є застарілою і неефективною формою виховання дітей.
– Скільки ще буде потреба в екстреній допомозі біженцям, стільки будемо робити. Але у перспективі, ми хочемо продовжувати розвивати систему соціальних послуг: підтримувати сімейні форми виховання, працювати з людьми та урядами, щоб після війни система інтернатів не відродилася. Ми бачимо, що там діти дуже страждають, особливо в воєнний час. Є купа жахливих історій. Багато дітей залишилися під окупацією саме тому, що сама форма такого виховання не дозволила їх вчасно вивезти. Це має послужити для всіх нас уроком.
Він підкреслює, що від інтернатів поступово відмовляються всі розвинені країни світу і Україна також поступово стає на цей шлях.
– Діти мають повернутися з-за закордону в нормальні сімейні умови. Це можна зробити. Ми вже довели це на кількох прикладах у громадах, в яких ми працюємо. Європа нас зараз в цьому підтримує, але все ще залежить від політичної волі уряду. Я думаю, що ми зможемо переважну більшість людей повернути і створити нові умови для виховання дітей, як це є в Європі.
Ще є можливість знайти прийомним сім’ям житло
Радник фонду з питань укріплення сімей Інна Щербак розповідає, що «СОС дитячі містечка» представлені в 137 країнах світу, через це можуть допомогти знайти житло для прийомних сімей, які евакуюються за кордон.
– Перші три тижні війни ми разом з партнерськими організаціями реалізували групову евакуацію прийомних сімей потягами. Зараз допомагаємо індивідуально тим, хто планує виїжджати чи вже виїхав за кордон, але не має житла. Нещодавно до нас звернулася сім’я зі Слов’янська, яка вже місяць знаходиться в Німеччині, в таборі для біженців. Вони виїхали самі, тому, дізнавшись про нас, попросили допомогти з житлом. У Німеччині місцеві органи влади готові оплатити 670 євро за оренду житла, але шукати помешкання вам ніхто не буде. Відповідно, багато великих родин та прийомних сімей знаходяться в центрах для біженців. Багато країн і справді вже переповнені, але ще є можливість влаштувати людей з подібною ситуацією, – розповідає Інна.
Інна Щербак
«Не нехтуйте евакуацією»
Якщо у вас є можливість виїхати в безпечне місце прямо зараз, не треба цим нехтувати, радить Інна: бо під час активних бойових дій це зробити буде набагато складніше.
– Наприклад, місцева влада Кривого Рогу наполегливо закликала прийомні сім’ї та дитячі будинки сімейного типу виїжджати з міста. Нещодавно до нас звернулася одна така родина, і ми змогли влаштувати її в «СОС дитячі містечка Австрії». Всі розуміють, що Кривий Ріг теж під ударом, і залишатися таким великим сім’ям в місті може бути небезпечно. В цієї родини, наприклад, 11 дітей, то вони не зможуть дуже швидко зібратися та виїхати. Це той випадок, коли не варто чекати до останнього, краще планувати переїзд спокійно та більш зважено.
90% сімей хочуть повернутися вже зараз
– Стосовно повернення прийомних сімей в Україну я скажу, що більше 90 відсотків готові повернутися та дуже чекають на це, – каже Інна. – Є ті, що буквально просяться додому, але ми готові допомагати з організацією повернення з моменту, коли місцева влада підвередить, що в місто можна повертатися. Безпека дітей на першому місці.
Наразі, зазначає Інна, життя багатьох українців, що вимушено покинули свої домівки, ніби призупинилося, бо всі чекають на момент повернення додому.
– На жаль, багато сімей не поспішають інтегруватися в нове середовище. Це, на мою думку, проблема. Деякі діти навіть не пішли до закордонних навчальних закладів, бо навчаються дистанційно в українській школі. Сім’ї настільки позитивно налаштовані, що вже готові найближчим часом повертатися додому. Але навіть психологи кажуть, що таким чином життя ніби поставлено на паузу, і людина починає «відкладати життя». Правильно було б все ж таки намагатися знаходити друзів, вивчати нове місто, але більшість просто жде повернення. Діти не повинні від цього страждати. У них повинно бути дитинство.
Але багатьом сім’ям з Луганщини немає куди повертатися. Інна Щербак каже, що в планах організації розбудова дитячих будинків сімейного типу в інших локаціях, щоб кожна родина змогла повернутися додому.
– Дуже важливо почути думку самих батьків щодо локації будівництва, – зазначає вона. – Я думаю, що методом опитування ми зрозуміємо, де краще побудувати дитячі будинки сімейного типу. Бо треба розуміти, що не всі готові зі Сходу України жити на Заході, і це теж треба враховувати.
