Діти Запоріжжя лого

Як війна впливає на прихисток дітей-сиріт в Україні

26 жовтня 2022, 21:25 134 Автор: Ганна Соколова dw.com Українські діти стають сиротами - через вторгнення рф і, як наслідок, складну соціально-економічну ситуацію.

Як війна впливає на прихисток дітей-сиріт в Україні

З початком війни в процедурі всиновлення з’явилося чимало перепон. А більшість закладів для сиріт евакуювали.

За три тижні до початку повномасштабної війни росії проти України директор Краматорського будинку дитини Анатолій Романов вирішив зібрати для кожного з 79 вихованців тривожний рюкзак - із водою, харчуванням і засобами гігієни. "Ми готувалися, бо вже мали досвід 2014 року. Ми вже знали, що таке війна", - згадує Романов.

"Ми вже знали, що таке війна"

Навесні 2014 року, коли проросійські бойовики "ДНР" окупували Краматорськ, директор намагався евакуювати свій заклад до Харкова. "Мені не дозволяли виїхати - погрожували, викликали в комендатуру. Змушували вивезти дітей або до Ростова, або до Криму. Чергували біля мого кабінету і на вулиці, біля огорожі, щоб я не "вкрав" дітей - не вивіз їх на підконтрольну Україні територію", - розповідає Романов.

Зрештою йому вдалося домовитися про евакуацію. Усіх 33 дітей розселили по закладах Харкова. Краматорськ невдовзі звільнили, але евакуйовані діти лишилися в Харкові. Натомість до Краматорська привезли майже 200 дітей із Макіївки і Донецька, які досі залишаються окупованими. "Я думав, що й цього разу війна в Краматорську триватиме кілька місяців. А ця війна набагато страшніша", - каже Романов.

Краматорськ - Святогірськ - Банчени

Вранці 24 лютого Анатолій Романов прокинувся від вибухів і вже за 15 хвилин був у будинку дитини. Разом із колегами директор чекав на рішення щодо евакуації. Місце знайшов заздалегідь - реабілітаційний центр для дітей в Святогірську, за 50 кілометрів від Краматорська. "Там Святогірська лавра - це Московський патріархат. Невже вони будуть її бомбити?" - розмірковував Романов.

Анатолій Романов разом із вихованцями Краматорського будинку дитини

Анатолій Романов разом із вихованцями Краматорського будинку дитини

Однак вже за два тижні діти й вихователі знову прокинулися від вибухів. Адміністрація вирішила евакуювати заклад, цього разу до Чернівців. Лише третина працівників погодилася їхати, тож директор боявся не впоратися з усіма дітьми. "На вокзалі я вийшов до людей - там їх багато евакуювалось, і кажу: ми вас безоплатно довеземо, а ви допоможіть нам із дітьми. Назбиралося десь 15 охочих", - згадує Романов.

За дві доби вони добралися до Свято-Вознесенського монастиря у Банченах Чернівецької області, де живуть останні пів року. За цей час діти адаптувалися, хоча із ними і далі працюють психологи.

Перебуваючи в евакуації, будинок дитини продовжує приймати дітей, які залишилися без батьківської опіки. "Я сповістив обладміністрацію, що ми працюємо, - каже Романов. - За цей час ми вже прийняли шістьох дітей з Покровська Донецької області. Одну дитину мають привезти з Костянтинівки. Ми можемо прихистити ще близько 20 дітей, навіть самі їх заберемо".

Проблеми з розміщенням евакуйованих дітей

Інші дитячі будинки також евакуювали з Донеччини. Загалом із зони активних бойових дій вивезли майже всіх дітей, позбавлених батьківського піклування. За інформацією заступниці міністерки соціальної політики Уляни Токарєвої, у безпечніші регіони України евакуювали 277 дитячих закладів, за кордон - 198.

Водночас 44 дитини досі лишаються в Запорізькій області, яка зазнає постійних російських атак. Дітей важко перемістити через інвалідність, пов’язану зі складними захворюваннями кісток. Однак міністерство продовжує вести перемовини щодо цього.

"Коли переміщують заклад з 100, 200, 300 дітьми, доволі складно знайти належні умови в іншому регіоні України, - зазначає Токарєва. - Якщо йдеться про переміщення таких великих груп за кордон, то маємо розуміти, що більшість країн Європи вже давно пройшли цей етап. Там активно розвинені сімейні форми виховання для дітей, які залишилися без батьківського піклування. Заклади для сиріт розраховані на дуже маленьку кількість дітей - не більше 20".

Заступниця міністерки соціальної політики Уляна Токарєва

Заступниця міністерки соціальної політики Уляна Токарєва

Однією з основних проблем із евакуацією таких закладів є брак місць для дітей з інвалідністю в безпечніших регіонах України, каже уповноважена президента України з прав дитини Дар’я Герасимчук. Також, на її думку, бракує запрошень для дітей з інвалідністю від міжнародної спільноти.

"Україна націлена на те, щоби кожна дитина жила в родині"

Для дітей, які залишилися без батьківського піклування під час війни і яких не змогли помістити в заклади через їхню евакуацію, діє програма "Дитина не сама". Це спільний проєкт Офісу президента, уповноваженої президента з прав дитини Дар’ї Герасимчук, міністерства соціальної політики та ЮНІСЕФ. Її запустили вже в перші дні повномасштабного вторгнення.

Родина Львових перечікує повітряну тривогу в коридорі власної квартири

Родина Львових перечікує повітряну тривогу в коридорі власної квартири

"Це миттєва реакція на нагальні потреби, - каже Герасимчук. - Україна націлена на те, щоби кожна дитина жила в родині. Адже навіть у найкращому закладі дитина не буде забезпечена необхідним сімейним теплом".

Серед учасників програми "Дитина не сама" - подружжя Львових, що мешкає у Вишгороді на Київщині та має двох своїх дітей - восьмирічного Івана і п’ятирічну Варвару. Останні чотири місяці діти називають маму й тата на імена - Людою і Льошою. Таке правило діє, відколи родина прихистила чотирирічного Максима та дворічну Софію - брата й сестру, яких забрали з родини у складних життєвих обставинах.

"Максим і Соня хотіли називати нас мамою і татом, але цього не можна дозволяти, оскільки їх ще можуть повернути в біологічну родину або віддати на всиновлення іншим людям. Тому ми й своїх дітей попросили називати нас на імена", - пояснює Людмила.

Людмила і Олексій думали про всиновлення третьої дитини. Вони не боялися роботи із психологічними травмами такої дитини, адже їхній старший син має захворювання аутичного спектру. Але переймалися через побутові умови - чи вистачить місця в їхній двокімнатній квартирі. "І хочеться, і колеться", - змальовує їхні вагання Олексій.

Понад 4,5 тисяч дітей залишились без батьківського піклування

Про програму "Дитина не сама" подружжя Львових дізналось ще на початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну. Вони заповнили заявку, пройшли відбір і навчання від фахівців ЮНІСЕФ - дитячого фонду ООН.

Уже влітку Людмилу і Олексія покликали до Іванкова, селища на Київщині. Там шукали прихисток для Максима й Софії. Оскільки найближчий дитячий будинок евакуювали, їх тимчасово помістили в лікарню.

"Коли почалася війна, стало зрозуміло, що не так багато й треба. Якщо дитині загрожує небезпека, а ми можемо створити безпечне середовище, де вона буде нагодована, спатиме в зручному ліжку, отримає медичну допомогу - треба діяти. Немає часу покращувати житло", - каже Олексій.

Максиму і Софії знадобився певний час, аби знову стати дітьми

Максиму і Софії знадобився певний час, аби знову стати дітьми

Людмила обурюється, що деякі учасники програми хочуть прийняти дитину, батьки якої загинули на війні, але не ту, яку вилучили із родин в складних життєвих обставинах і не змогли розмістити в дитячих будинках через евакуацію. Вона чула, як деякі родини відмовлялися від прихистку дітей ромів або людей із залежностями.

За чотири місяці подружжя виявило чимало психологічних проблем у Максима і Софії, які тривалий час були вимушені самотужки про себе дбати. Однак подружжя Львових та їхні рідні діти сприйняли це як виклик і вже можуть похвалитися першими досягненнями.

"Тепер стало значно легше, - підсумовує Людмила. - Наприклад, діти більше не бояться теплої води, як це було в перші дні - бо вдома вони милися холодною водою. Більше не хапають усю їжу, яку бачать - бо раніше недоїдали. Вони навчилися говорити про себе, про свої почуття".

Родина Львових звикла до Максима і Софії і думає про всиновлення. Але їхні біологічні батьки не позбавлені прав - судовий процес ще триває. До того ж, щоб усиновити двох дітей, Львови мають переїхати в більшу квартиру.

За інформацією Національної соціальної сервісної служби України, під час війни без батьківського піклування залишилося понад 4,5 тисяч дітей. Лише близько тисячі з них втратили батьків через бойові дії, решта дітей залишилися без батьківського піклування з інших причин. Здебільшого сиріт влаштували до родичів або друзів родини. Приблизно тисяча дітей потрапила в заклади. Лише біля 300 сиріт були влаштовані в тимчасові родини, 27 із них - за програмою "Дитина не сама".

"Ми не знаємо реальної статистики"

Через бойові дії та окупацію частини України цьогорічна статистика щодо сиріт не може бути точною, зазначає Дар’я Касьянова, директорка неурядової організації "СОС Дитячі містечка Україна", яка опікується такими дітьми.

"Боюсь, що ми не знаємо реальної статистики, - каже Касьянова. - До війни сиротами ставали від 10 до 12 тисяч дітей на рік. Лише 5% - біологічне сирітство, коли батьки померли. А зараз війна, відповідно - посилюється бідність, маргіналізація, хвороби. Статистика не може бути меншою".

Директорка Дар'я Касьянова

Директорка "СОС Дитячі містечка Україна" Дар'я Касьянова

Заступниця міністерки соціальної політики Уляна Токарєва каже, що процедура всиновлення не була заборонена через початок повномасштабної війни.

"До того ж, у серпні Кабмін прийняв постанову, яка розширює можливості для встановлення статусу дитини, щоб вона якнайшвидше була влаштована в родину. Запрацювали консультації та збір документів через "Дію", - зазначає Токарєва. - Ми також переробили навчальну програму для потенційних усиновлювачів, щоб вона могла відповідати всім потребам дитини, зокрема пов’язаним із війною".

Водночас заступниця міністерки акцентує увагу на перепонах для всиновлення, спричинених війною. Перш за все, це перебої в роботі служб у справах дітей і судів, без яких неможлива ця процедура. Значна частина дітей, які підпадають під усиновлення, були евакуйовані за кордон. На обліку з усиновлення зараз перебуває 16 тисяч сиріт. Із них евакуйовано приблизно шість тисяч, тільки 1,5 тисячі - в межах України, зазначає Токарєва. А усиновлення можливе лише для тих дітей, що перебувають у країні.

Війна ускладнила всиновлення

"До травня система була паралізована, - зауважує Касьянова. - Неможливо зібрати документи - вони знищені, реєстри закриті. Неможливо пройти навчання - багато де не працюють соцслужби. Потенційні всиновлювачі втратили своє майно. Дитину, з якою вони встановили контакт, вивезли за кордон. Або сама родина виїхала, а дитину із закладом не евакуювали".

За інформацією Касьянової, раніше найбільше дітей всиновлювали із східних та південних областей України, які наразі зазнають найінтенсивніших російських атак і звідки евакуювали майже всі дитячі будинки.

"Процедуру ускладнює і вимога про нерозділення дітей-сиріт - згідно з Конвенцією ООН з прав дитини, - додає Касьянова. - Коли одна дитина перебуває в інтернаті, а її молодший брат або сестра - в будинку дитини. Якщо один із закладів евакуювали за кордон, усиновити обох дітей буде неможливо, адже під час цієї процедури не можна розділяти дітей".

Уповноважена президента України з прав дитини Дар’я Герасимчук

Уповноважена президента України з прав дитини Дар’я Герасимчук: Однією з основних проблем із евакуацією - брак місць для дітей з інвалідністю

Усе це призвело до зменшення кількості всиновлених дітей. За даними Токарєвої, від початку цього року українці всиновили 458 сиріт (350 із них - за час повномасштабної війни), іноземці - 94. Торік станом на 30 вересня українцями було всиновлено 709 дітей, іноземцями - 203 дитини.

Від початку повномасштабної війни Україна заборонила міжнаціональне всиновлення. Процедура всиновлення іноземцями дітей, про яких говорить Токарєва, була розпочата до 24 лютого. "Ця заборона була введена свідомо, щоб захистити інтереси дітей, - пояснює заступниця міністерки соціальної політики. - Через навантаження, пов’язане з повномасштабним російським вторгненням, система захисту дітей не завжди встигає працювати оперативно".

Водночас через цю заборону діти старшого віку, які мають інвалідність, втратили можливість знайти нову родину. Адже бути усиновленими іноземцями могли ті українські сироти, які досягли п'ятирічного віку і перебувають на обліку більше року - тобто ті, кого протягом кількох років не забрали українці. Крім цього, іноземці можуть всиновити маленьку дитину, яка стоїть на обліку менше року, лише у випадку її тяжкої хвороби. А в закладах у більш безпечних регіонах України або закордоном, куди були евакуйовані сироти, зокрема з інвалідністю, зазвичай немає належних умов.

Фонд «Щаслива дитина» — эфективна допомога тим дітям Запорізької області, які найбільш її потребують

Їм потрібна наша допомога
Маша Зозуля
Маша Зозуля

Синдром Вольфа-Хіршхорна

Допомогти зараз
Поліна Бєлогурова
Поліна Бєлогурова

ДЦП, спастична диплегія

Допомогти зараз

У 2022 ви допомогли на суму, грн.

31 281 668

Витрати фонду в 2022
164 хворим дітям 3 791 912 грн.
Мед. обладнання: 522 989 грн.
Гуманітарна допомога: 11 447 499 грн.
Дітям з інвалідністю: 10 017 024 грн.
Дитячому экоселу: 601 695 грн.
Сиротам и малозабезпеченим: 1 159 166 грн.
Допомога дорослим "Хелпус": 110 774 грн.
Службові витрати: 1 209 220 грн.
Загалом витрат: 28 976 053 грн.

Всього з 2007 надано допомоги, грн.

118 907 366

Дитині потрібна родина