Вирішив написати коротко свою біографію, щоб постійно не відповідати на одні й тіж самі питання.
Я народився 12 жовтня 1979 року у центрі Запоріжжя. У дитинстві мріяв стати мандрівником, моряком чи якимсь ученим. Дуже любив грати у футбол. У 13 років познайомився з програмуванням та захопився цією темою. У результаті вступив до Запорізької державної інженерної академії та отримав спеціальність програміста.
Навчання в академії мені подобалося, то був період появи інтернету, і всі, хто навчався зі мною, були фанатами програмування. У той же час, на 4-5 курсі я дуже зацікавився різними філософськими течіями, серйозною літературою, фільмами з посиленим смисловим навантаженням. Задавався питаннями сенсу життя та вибору життєвого шляху. У цей момент я зрозумів, що просто "стати крутим програмістом" - мало мотивуюча для мене життєва задача. Я переживав певний депресивний період, з якого знайшов вихід, намагаючись допомагати іншим, які були у важкій ситуації.
В останній рік навчання в академії я підробляв комп'ютерним дизайнером та редагуванням відео для ТБ, але восени 2001 року виявилося, що мене забирають в українську армію. У ті часи мало хто після закінчення ВНЗ ішов служити. В принципі, і я не горів бажанням туди йти, але ще менше я хотів давати комусь хабарі та відмазуватись. Крім того, цікаво було на своєму досвіді пройти цю "школу життя".
Армія зробила на мене велике враження. Своєю абсурдністю, і багатством характерів, що спостерігаються. В принципі, було хріново, якщо сказати коротко. Я зрозумів, що бездумне підпорядкування начальству, особливо якщо начальство дає тупі накази – це не для мене. У той же час, я зміг краще зрозуміти середньостатистичну людську натуру, егоїзм, і став свідком перетворення загалом нормальних людей на бездумне стадо. В армії я на якийсь час зацікавився релігією, відвідував православні та протестантські церкви, але так і не зміг стати членом жодної з церков, бо мій розум не давав мені прийняти всі церковні догмати. В армії я познайомився з пізніми творами Льва Толстого та його розумінням релігії. В принципі я погодився з більшістю його принципів.
Повернувшись із армії у 2002, я відчув величезний приплив енергії та бажання "перевернути світ". Я хотів допомагати нужденним, жити максимально скромно, не їсти м'яса і створити ідеальну сім'ю. Я багато їздив автостопом, подорожував, вписувався у різних людей, та надавав ночівлю іншим мандрівникам. У 2003 року я приєднався до програми допомоги сиротам, яку організувала одна із запорізьких церков. Я не був членом церкви, але мені були дуже близькі ті справи, які робили ці люди. Працюючи на металургійному підприємстві адміном/програмістом, вечорами я підробляв викладачем комп'ютерних мереж в академії "ШАГ". Ми разом із моєю першою дружиною Людою кожен вихідний проводили з сиротами, водили їх на екскурсії на природу, запрошували до нас у гості додому.
У 2004 році я зрозумів, що занадто багато сиріт хочуть побувати у нас в гостях і попрацювати чи пограти на комп'ютері. Я вирішив організувати комп'ютерний клас у інтернаті №3 м. Запоріжжя. Щоб зібрати необхідні ресурси, в 2004 я створив сайт deti.zp.ua На мій подив, через пару місяців за допомогою сайту вдалося знайти кілька жертвувачів, у тому числі з-за кордону, які оплатили покупку не тільки комп'ютерів, а й велосипедів та інших подарунків сиротам. З'явилася можливість допомагати не лише інтернату №3, а й іншим інтернатам. Ми стали збирати пожертвування також на цікаві екскурсії для сиріт, поїздки на море та інші міста.
2004 року в мене народилася дочка Маша. Перший місяць життя вона провела у лікарні, і у нас із дружиною були сильні переживання з цього приводу. Пам'ятаю, тоді я вирішив, що обов'язково допоможу іншій дитині-сироті, прийнявши її до родини. Маша одужала. Влітку 2005 року ми з дружиною оформили опіку над 12-річним хлопчиком із інтернату. Навесні 2006 року у нього було виявлено онкозахворювання – лімфогранулематоз 4 ст. Після надважкої операції, хіміо- та променевої терапії, і року лікування, на щастя, настала ремісія.
Онкозахворювання у прийомної дитини, крім переосмислення життя, познайомило мене із проблемами інших онкохворих дітей. Я побачив, що багато українських дітей помирають не тому, що неможливо вилікувати рак, а через брак грошей та обладнання у лікарнях.
Заняття з комп'ютерною грамотності в інтернаті №3 м. Запоріжжя, 2007 рік
Я вирішив направити всі сили сайту deti.zp.ua на допомогу не лише сиротам, а й онкохворим дітям та дітям з тяжкими захворюваннями. Покинув роботу і повністю присвятив себе створенню фонду "Щаслива дитина". Все це стало можливим завдяки волонтерам, які приєдналися до проекту. Це велика кількість енергійних та добрих людей. Вони всі чудові, але я хотів би особливо наголосити на Ірині Гавришевій, яка сама в дитинстві була пацієнткою онкогематології. Вона дала величезний поштовх розвитку фонду, а її книга "Втеча від смерті", підштовхнула багато людей до благодійності. На жаль, Іра померла взимку 2016 року.
Отримання гранту в посольстві Японії, 2017 рік
Окремим напрямком у фонді стала допомога дітям-сиротам із тяжкою інвалідністю. Перше відвідування у 2007 року інтернату для таких дітей у Калинівці шокувало мене. У середньому 10-20 дітей помирало там щороку. Ми намагалися змінити ситуацію, купували для дітей спеціальне харчування. Нарешті, ми створили при інтернаті у Калинівці два невеликі "Щасливі будинки", де сироти з інвалідністю змогли жити в невеликих групах (до 9 осіб) в умовах, наближених до сімейних.
Ще одним проектом став "Клубок" - організація гірських походів, екскурсій, наметових таборів для сиріт та не лише для них. Це той напрямок, який мене особисто дуже заряджав енергією. Ми організували десятки гірських походів до Криму та Карпат, близько 10 наметових таборів, безліч екскурсійних поїздок до Києва, Львова, Харкова та інших міст.
Проект "Дитяче екосело" полягав у створенні екопоселення прийомних сімей. Основа ідеї - життя на землі у гармонії з природою та іншими людьми, в оточенні близьких по духу людей. У селах Українка та Любимівка ми збудували 3 будинки для сиріт та молодих людей з інвалідністю. В одному з будинків жила моя сім'я з 8 прийомними дітьми. Ми потихеньку розвивали сільське господарство, садили сотні дерев, створювали незвичайні об'єкти - гірку-маяк та Будинок Мумі-тролів. Поступово купували старі сільські будинки та переобладнали їх під будиночки підтримуваного проживання для людей з інвалідністю. Планів було багато... але вони всі були зупинені повномасштабним вторгненням Росії в Україну. На початку березня 2022 року екосело було захоплено окупантами. Моя та ще одна прийомна родина тимчасово виїхали за кордон. Російські солдати жили в наших будинках, руйнували та розкрадали створене протягом багатьох років, ламали молоді дерева. У липні 2023 року обидва будинки були знищені вибухами.
Зараз (жовтень 2023 р.) моя сім'я повернулася в Україну, ми проживемо під Києвом, у Броварах, у нашому тимчасовому будинку. Ми не знаємо, чи вдасться продовжити проект "Дитяче екосело", але ми продовжуємо допомагати дітям і дорослим, які опинилися у тяжкій ситуації через війну чи хворобу. У Запоріжжі продовжує роботу фонд "Щаслива дитина" на чолі з виконавчим директором Леонідом Лобанком, а я докладаю зусиль щодо розвитку дочірнього проекту "Хелпус", який орієнтований на створення будинків підтримуваного проживання для дорослих з інвалідністю, а також допомагає важко хворим дорослим людям та психоневрологічним інтернатам.
Я подорослішав і отримав великий досвід у реалізації різних проектів. Випробував на собі радість досягнень і гіркоту помилок та втрат. Я приймав сиріт і багато з них випустив у доросле життя. Отримав довід власного розлучення, розлуки з власними дітьми, а також нового кохання і нового спільного життя. Непогано зрозумів свої сильні та слабкі риси, а також зрозумів, що не буває ідеальних людей. Прожив майже півтора роки у Німеччині та побачив переваги та недоліки життя в Європі.
Але я продовжую вірити в те, що люди зможуть вирішити більшість проблем, живучи скромніше, ближче до природи, і поділяючись частиною своїх ресурсів з нужденними, або вкладаючи ресурси у найважливіші напрямки – науку, освіту, медицину, безпеку.
Я також вірю, що саме добровільна участь людей у зрозумілих та чесних благодійних проектах робить щасливішими не лише одержувачів допомоги, а й самих жертводавців.
Завжди радий вашим відгукам, вдячний за підтримку благодійних проектів та відкритий до спілкування
albert@deti.zp.ua (це також мій PayPal для донатів), Тел. +38 066 513-34-35 (viber, telegram, whatsapp)
